Колектив Національного заповідника «Давній Галич» висловлює щирі співчуття міністру культури Євгенові Нищуку з приводу смерті

МАТЕРІ.

Ми розділяємо Ваше горе і смуток в цей сумний час. Материнська любов – сила, яка завжди зігріватиме серце на життєвому шляху. Нехай Бог береже душу спочилої і надає Вам сил у скорботну годину.

Презентація книги Назара Розлуцького «Нотатник мобілізованого» (Київ, видавництво «Темпора», 2018 р., 236 стор.) відбулася у Національному заповіднику «Давній Галич». Колектив установи, який зібрався напередодні Дня Конституції України в актовій залі, мав змогу познайомитися із автором книги та  запропонованим у книзі текстом. Звісно, щоб аналізувати книгу, потрібно її прочитати. Це, напевно, у більшій мірі  будуть робити наші наступники. А поки що автор читав уривки, розповідав про народження тих чи інших епізодів із військового життя. Звісно, вони можуть по-різному впливати на читача. Але цінність цієї книги не у нашому цьогочассі.

Як правильно зазначив завідувач науково-освітнього відділу «Давнього Галича» і товариш автора по студентській лаві Андрій Стасюк, ця книга написана для наступних поколінь. Зрозуміло, що ми, котрі живемо і насолоджуємося мирним небом, не можемо до кінця усвідомити  усіх реалій війни. Але вона постукала у серця тих, хто перебуває на передовій. Те, що там відбувається, без заангажованості і без прикрас описав п. Назар на сторінках свого видання. Як він сам зізнався, книга отримала загалом схвальні відгуки, окрім  командира дивізіону, який, очевидно, є не дуже наближеним до  реальності подій.

Автор один рік, із червня2015 по липень 2016 року,  перебував у зоні АТО. Рік без десяти днів –  це достатній період часу, щоб усе зрефлексувати і викласти на папір. Чи була  у цьому потреба? Напевно, що так. Бо про війну можуть писати і з високих кабінетів, але там правди буде мало. Тож коли є можливість почути голос із низин, хто від цього відмовиться? Зрештою, це біблійне: хто був першим – буде останнім, і навпаки… Як зізнався автор, він, в основному, писав про себе, але це так чи інакше зачіпало тих, хто був обіч. Їх, наших героїв, він аж ніяк не міг оминути у своїй книзі.

Назар Розлуцький пішов на війну із Музею визвольної боротьби ім. С. Бандери у м. Івано-Франківську. Зараз він працює у Музеї історії діаспори у Києві. Чи змінила війна його ставлення до життя – важко сказати. Але те, що він не загубився у повоєнному житті, свідчить про його активну громадянську позицію і бажання щось змінювати у нашому житті. Зрештою, ми сподіваємось, що незабаром почуємо і про нові книги Н. Розлуцького, бо якщо він ступив на цю стезю письменницької праці, із неї назад дороги уже немає…

Іван ДРАБЧУК

Велике майбутнє має той народ, який пам’ятає, цінує та зберігає своє минуле. Саме таким острівцем минувшини України є Крилос – княжий Галич, один із найбільших політичних, економічних та культурних центрів середньовічної Європи. В середині ХІІ століття він стає осередком вищої церковної влади, центром єпископії, а згодом – осідком намісників та митрополитів. Сьогодні Крилос став одним із унікальних туристичних, духовних та паломницьких центрів Західної України.

Крилоська гора, за влучним висловом дослідника Галича Ярослава Пастернака, є неоціненним підземним архівом держави, який ще далеко не вичерпаний. І чекають ще свого дослідження княжі палати та сакральні споруди, підземні ходи, численні захоронення та інші сенсаційні відкриття Княжого града.

Історія археологічних досліджень Крилоса-Галича бере свій початок з кінця ХІХ століття. У них приймали участь близько двох десятків дослідників, кожен з яких зробив свій неоціненний вклад у висвітлення історії княжого Галича. Зокрема було віднайдено численні писемні пам’ятки, безліч цінних ювелірних прикрас та виробів церковно-релігійного вжитку, рештки унікальних архітектурних споруд та потужних оборонних укріплень, вивчена історична топоніміка галицької агломерації. На даному часі послідовниками цієї благородної справи є Національний заповідник «Давні Галич», а також дослідники зі Львова та Івано-Франківська.

У 2002 році, після фундаментальної реставрації, в котре була освячена пам’ятка архітектури XVI століття церква Успіння Пресвятої Богородиці. Постало питання, що до упорядкування та благоустрою церковної території, а  також зведення нової дзвіниці, проект якої на замовлення Національного заповідника виконав Львівський політехнічний університет. Зважаючи на історичну цінність кожного метра землі на Княжому дитинці, було прийнято рішення що до спорудження частини оборонної фортифікації, залишок  якої відкрив професор історії Львівського університету, археолог Ізидор Шараневич ще у 1884 році. Із західної сторони церкви вчений знайшов тоді фундамент під п’ятикутну вежу-башту. На руїну замку натрапляли майже всі археологічні експедиції, та особливо ґрунтовно дану споруду дослідив археолог, професор Ярослав Пастернак у 1936 році. Результати досліджень були детально описані у книзі «Старий Галич», у якій йдеться, що із заходу церкви знайшов фундамент під «п’ятикутну вежу, мурований з річняків та пісківця, і таких веж, сполучених між собою цегляним муром, мало бути чотири». Будівничим та фундатором даного оборонного замку професор Я.Пастернак вважав, нащадка боярського роду Марка Шумлянського.

Через чотири роки археолог розкопав рештки південної стіни замку, яка була 1,15 м. заввишки, та мала дві оборонні вежі. На розкопі Я. Пастернак натрапив на польську срібну монету датовану 1571 роком, і дана знахідка стає для дослідника  підставою уточнення часу зведення єпархіальної фортифікації.

У монографічному дослідженні історика з Івано-Франківська Зеновія Федуньківа «Галицький релігійний центр», віднаходимо ґрунтовний історичний аналіз даного об’єкта. Із численних історичних та церковних хронік, вивчених та досліджених автором, зроблений висновок, що ініціатором та фундатором будівництва укріплення міх бути єпископ Галицький, Львівський та Кам’янець-Подільський Гедеон Балабан (1576-1606 р). Владика мав осідок у Львівській резиденції при соборі Святого Юра, а оселився у Крилосі, при монастирі Успіння Пресвятої Богородиці. Факт своєї інтронізації на Крилоському старомитрополичому престолі Гедеон Балабан увіковічнив власноручним написом, на пергаментному Євангелії, яке зберігалося в церкві. 12 червня 1576 року на маргінесі книги він записав: «…Наїхав на трон єпископа у Крилосі і застав при церкві столичній ту книгу».

Період перебування єпископа Гедеона Балабана у Крилосі став апогеєм духовно-культурного відродження краю. У 1572 році Владика виявив у бібліотеці Крилоської Успенської церкви унікальну пам’ятку писемності княжого часу – Галицьке Євангеліє 1144 року, яке на даний час зберігається у Московському державному історичному музеї. За вказівкою єпископа було зведено будівлю для вищого духовенства – єпископські палати, а у 1605 році Гедеон Балабан та його брат Федір засновують у Крилосі друкарню, у якій в 1606 році досвідченими майстрами високого фахового рівня, було видане «Євангеліє учительноє». Таким чином, відродивши на крилоській горі християнський центр, єпископ Гедеон Балабан робить все для того, щоб його «Клірос» зберіг якомога довше успадковані традиції княжого часу. Ось чому потрібні були оборонні стін, які б захищали від нападу та пограбувань, а також   зберегли цілісність релігійного центру. Адже, за підрахунками польських дослідників, у період з 1590 по 1639 роки, на галицьку землю було здійснено 29  татарських нападів. В історичних джерелах збереглися відомості про татарський набіг на галицькі землі у 1676 році. По страшному спустошенні згоріла «до грунту» Крилоська Успенська Церква. У 1679 році єпископ Йосип Шумлянський (1676-1708 рр.), подарував для спаленого та пограбованого храму нове церковне начиння та книги, а в 1702 він завершує реставрацію знищеної церкви. Для кращої оборони вже існуючого замку, у 1706 році Галицький єпископ закупив ще й кілька гармат.

В останній раз фортифікацію досліджувала археологічна експедиція під керівництвом Б.Томенчука у 1997 році. На південь, від сучасної церкви ними було виявлено вежу, яка служила в’їзними воротами, та була викладена блоками з білого каменю.

Підсумовуючи результати археологічних досліджень, можна стверджувати, що єпископський замок мав у плані форму прямокутника розміром 50-60 метрів. Кути споруди мали п’ятикутні вежі для оборони, а інші дві, з півдня та заходу, були прямокутними та служили оригінальними в’їзними воротами. Стіни муровані з борознистої цегли, з отворами-бійницями та бастіонами. Фундамент було вимощено з опоки на пісковому розчині.

«Дивлячись на суспільно-політичні обставини початку XVI ст., що склалися у Галичині, - стверджує дослідник З.Федуньків, - будівництво таких могутніх фортифікацій було під силу добре організованій духовній владі, спроможній фінансово забезпечити виконання будівельних робіт у новому єпископському осідку в Крилосі. Рівень такої організованості забезпечили два галицькі владики Гедеон Балабан на рубежі XVI-XVII ст., та Йосип Шумлянський в останній чверті XVII ст. Якраз на цю історичну добу й припадає спочатку розбудова, а пізніше відбудова після руйнування внутрішнього цегляного замку, де розміщувався новий монастир».

Відновлена частина фортифікаційної споруди стала прекрасним доповненням історико-культурного ансамблю у Крилосі, до якого входить паркатедральний Свято Успенський храм XVI ст., фундаменти собору Успіння Богородиці княжого часу та чудова Хресна Дорога, яка проходить історичними оборонними валами Княж-града.

Сердечно запрошуємо до Крилоса, як до історичного, культурно-релійного та паломницького центру, де багато почерпнете та збагатитеся силою і наснагою. Якщо вам не байдужа духовність та славна минувшина рідного краю, ви можете стати жертводавцями та фундаторами, чим навічно закарбуєте свої імена поряд з іменами визначних постатей цієї Богом Благословенної землі.

Олександра Левицька

На 23 - 27 червня припадає 17 річниця візиту Святішого Отця Папи Римського Івана Павла ІІ до України. Кількаденне перебування Папи на нашій землі допомогло світові відкрити Україну, як державу європейської цивілізації, а українців – як націю давньої християнської традиції. Програма знаменної події враховувала історичний та культурний контекст, в якому Україна опинилася після того, як вийшла зі структур СРСР і стала на шлях розбудови власної національної та релігійної ідентичності. Відвідини України не покидало Івана Павла ІІ на протязі тривалого часу, це виражалося в його численних прикладах, що містилися у приватних і публічних промовах. З приїздом наступника Ісуса Христа на землі до України, в його поставі вражала глибока повага до багатої національної традиції українців, високої оцінки авторитетів, які формували підвалини ідентичності і дбали про збереження та розвиток єдності цілої Церкви, з якими теперішні покоління творять основи національної і державної екзистенції.

Вихідним пунктом для специфічної папської екуменічної програми, яку запропоновано під час паломництва 2001 р. було визнання парадигми батьківської землі, як основи і тла для міжконфесійного і міжрелігійного діалогу.

Київ – Львів стали основними візитними містами зустрічей сотні тисяч українців з Його Святістю і цей візит мав надзвичайний успіх. Хочеться кількома штрихами згадати основні етапи паломництва в Україні. У Києві в місті хрещення Русі, Іван Павло ІІ взяв участь у латинській та візантійській Службах Божих на стадіоні «Чайка», зустрівся з Президентом України Леонідом Кучмою, а також з Всеукраїнською Радою Церков, відвідав Могилу Невідомого Солдата, с. Биківню та Бабин Яр.

Після дводенних відвідин столиці, Львів - колишнє місто князя Лева, чекав з трепетом на «Візит  благодаті», прикрашене найрізноманітнішою національною та ватиканською символіками, на фасадах будинків логотипи візиту, зустрічей, герби Ватикану, міста, України.

Мільйони поглядів були звернені в бік летовища, звідки мав вирушити кортеж. Здавалася, що наближається нестримна лавина людських емоцій, текла жива ріка бурхливих оплесків, мерехтіння тисяч прапорців, котрими люди вітали Івана Павла ІІ. Очікування Папи в папамобілі в супроводі ескорту, надавло неймовірної радості, хвилювання в людських душах. Час від часу піднімаючи руку Понтифік благословляв усіх присутніх на знак вдячності за теплі, урочисті вітання. Схвильовані від радості люди – скандували, линули вітальні гасла над містом: «Многая літа!», «Вітаємо!», «Ми любимо тебе!». Проїжджаючи вулицями Львова кортеж під’їхав до римо-католицької катедри, у супроводі кардиналів, єпископів, священиків. Папа входить до середини храму на молитву.

Наступною зупинкою Високодостойного гостя став вірменський храм – пам’ятка архітектури національного значення другої половини XIV ст. Після відвідин, кортеж вирушив до архикатедрального собору Святого Юра УГКЦ (1744-1762 рр.),  якого зустрів Блаженніший Любомир Гузар та тисячі  присутніх людей гучними оваціями. Прийнявши з рук дітей хліб і сіль, вислухавши привітання, поблагословивши всіх і вклонившись людям, Папа зайшов до храму на молитву.

26 червня ознаменувався Святою Літургією в латинському обряді, сектори заповнювались людьми. Священики, монахи і монахині, миряни тісним колом оточували величний вівтар, на якому за кілька годин, за посередництвом Найсвятішого Отця, народиться і Воскресне Христос у Пресвятій Євхаристії. В часі беатифікаційної Літургії, згідно з обрядом кардинал Мар’ян Яворський просить Главу Католицької Церкви зарахувати до лику блаженних Йосифа Більчевського – архієпископа Римо-Католицької церкви – і Зигмунда Гораздовського – священика, що заснував Згромадження сестер – Йосифіток. Обличчя людей були сповнені увагою та глибоким задумом проповіді Святішого Отця. Наприкінці Літургії відбувся обряд коронації ікони Матері Божої Ласкавої з латинської катедри Львова.

В той же день на Сихів з усіх куточків ішла молодь на зустріч з Понтифіком, яка розпочалася ще о 12- ій співом «Херувими» та молебнем до Христа Чоловіколюбця. Опісля відбувались виступи колективів, між якими були теми духовних конференцій «Христос – Дорога, Правда і Життя». Появу на Сихові папамобіля супроводжувалась  надзвичайно теплою зусріччю молоді, прозвучав гімн зустрічі Святішого Отця Івана Павла ІІ: «Святіший Отче, благаєм ми, нам Україну благослови». Ці слова були підсилені передзвоном, симфоніями оркестрів, многозвуччям хорів, які переросли в невимовно гучний, урочистий тисячоголосий привіт. Коротка молитва Папи в новозбудованому храмі Успіння Пресвятої Богородиці при вівтарі, та 350-ти голосий хор і понад шістсот тисяч голосів пролунало - Амінь! «До кого нам іти? У тебе слова життя вічного. Ми увірували і пізнали, що ти Христос, Син Бога Живого». Цими словами закінчився фрагмент євангельського читання у часі молитви. Проповідь Вселенського Архиєрея сприймалася із захопленням і радістю: «Тому, обіймаючи вас, як батько, кажу вам: виберіть дорогу, яку показує вам Господь через свої заповіді. Це слова правди і життя. Дорога молоде! Дякую Богові, що дав мені радість зустрітися з вами всіма. Перед тим, як залишити вас, хочу додати останнє слово: любіть церкву! Вона є вашою родиною і духовним храмом, живим камінням якого ви покликані бути. Дякую вам дорогі друзі! Папа вас дуже любить і дивиться на вас як на сторожів нової зірниці надії. Він складає подяку Богові за вашу великодушність, з любов’ю молиться за вас і від усього серця вас благословить. Слава Ісусу Христу!» - на такій благословенній ноті завершилась проповідь Його Святості. Після чого, розпочався акафіст до Ісуса Христа, а по завершенні Папа заспівав… на якийсь момент все затихло, тільки вітер підхопив нотки пісні і поніс над сотнями тисяч присутніх.  Молодь гучними оплесками та скандуванням дякувала Понтифіку: «Україна любить Папу!», «Ми любимо Тебе!». Так закінчилася тепла зустріч Івана Павла ІІ з молоддю. Папа залишав Сихів, а маршрут пролягав далі міськими  вулицями до Львівської Богословської Академії, в часі відвідин закладу представники просили благословення на будівництво Українського Католицького Університету у Львові.

27 червня ознаменувався Службою Божою у візантійському обряді. Живими потоками люди прямували на місце відправи. Заповнені сектори розраховані на півтора мілліони людей не вміщали всіх присутніх. Вісімсот священиків готувалися до співслужіння у цій історичній Літургії.  І ось на дорозі з’явився кортеж, на устах Івана Павла ІІ – привітна усмішка, Папа виходить на вівтар, його зустрічає Блаженніший Любомир Гузар – Глава Української Греко-Католицької церкви, розпочалася Урочиста Божественна Літургія. Хор у складі 500 осіб на виголос «Благословенне царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і навіки вічні» мелодійно відспівав: «Амінь!». Перед тропарями розпочався чин проголошення блаженних нашої церкви. До Вселенського Архиєрея підійшли Блаженніший Любомир Гузар, владика Іван Семедій, владика Софрон Мудрий, владика Михаїл Колтун та постулятори, за ними священики і монахині несли ікони тих, хто за хвилину буде зарахований до лику блаженних.  Крім цього Папа благословив корони для коронації чудотворних українських ікон. Насамкінець Святіший Отець Іван Павло ІІ різними мовами привітав усіх зібраних людей.

Урочиста хвилина прощання і щира подяка Папи за запрошення та гостинність, зворушила серця українців: «З великою тугою покидаю сьогодні цю землю. Усім вам та кожному зокрема хочу ще раз сказати моє щире «дякую»! Ще раз звертаюся до тебе, українська земле, з побажанням добробуту та миру. Ти залишиш у моєму серці незабутні спогади! До побачення, народе-друже, пригортаю тебе обіймами доброзичливости й любови! Дякую за щирий прийом та гостинність, яких ніколи не зможу забути. До побачення, Україно!».

Візит Папи Римського Івана Павла ІІ до України став знаменною подією, який закріпив релігійну свободу в нашій країні, продемонстрував  прагнення нації до європейської інтеграції, про що неодноразово наголошував у своїх промовах Святіший Отець, підкреслиши розвивати діалог культур та цивілізацій.

Цьогоріч  минає – 98 років з дня народження Папи Івана Павла ІІ, 13 р. – з дня його смерті, 72 р. – коли став священиком, 60 р. – єпископом, 40 р. – як був обраний Папою, 4 р. тому – відбулась канонізація Понтифіка, якого приєднали до Лику Блаженних.

 

Анна Жолоб

На початку червня у рамках VIII Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» відбулося нагородження найкращої видавничої продукції, що з’явилась на книжкових полицях минулого року. Серед номінантів відомий науковець-медієвіст, доктор історичних наук Олександр Головко. Приємно, що книга Олександра Борисовича присвячена одному з найбільш знаних галицьких князів Мстиславу Мстиславичу, котрий зрештою був онуком Ярослава Володимировича «Осмомисла» і значну частину свого життя провів у Галичі. Колектив Національного заповідника «Давній Галич» щиро вітає історика з успіхом та бажає творчого натхнення для подальшої наукової праці!

Андрій Стасюк

Цікавим і змістовним виявився після полудень 6 червня  2018 року у Національному заповіднику «Давній Галич». Тут відбулося відкриття виставки «Галицькі  церковні стародруки ХVІІ  -  ХХ століття».  У виставковій залі картинної галереї представлені стародруки, зібрані у селах галицької околиці, які датуються кількома попередніми століттями. Над виявленням цікавих експонатів працювала спеціально організована експедиція науково-освітнього та відділу фондів цієї установи за підтримки Галицького деканату УГКЦ. Загалом зібрано понад 70 експонатів, найдавніший з яких датується 1639 роком. До речі, саме у цій книзі зберігся текст давньої колядки, яку ми зараз виконуємо трохи по-иншому. Відкриття виставки благословив парох із  с. Курипова о. Степан Рипньовський. Вів захід  його модератор, завідувач науково-освітнього відділу Андрій Стасюк.

У своєму слові генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин наголосив, що «кожного разу, коли ми відкриваємо для себе якусь річ, яка за походженням є старою, ми відновлюємо невидимий зв’язок із минулим. Усе те, що ми робимо, ми робимо  не для себе, а для людей, котрі також зможуть це споглядати. У цьому і є головний контекст сьогоднішньої виставки стародруків. Це Божа справа і добра справа», - наголосив він. Також керівник установи нагородив священиків галицьких сіл, а також старших братів і сестриць парафій подяками за співпрацю в організації цієї виставки. Він також  висловив сподівання, що окремі із представлених давніх книг зможуть із часом експонуватися у музеї історії УГКЦ, який поки що розташовується на другому поверсі Музею історії княжого Галича, а у майбутньому, можливо, стане окремою музейною одиницею.

Цікавими були виступи отця із с. Дорогова Василя Сорочинського та представника с. Козини Тисменицького району, директора Івано-Франківського коледжу фізичної культури п. Любомира Пасічняка, які також сприяли проведенню експедиції. Зауважимо, що відкриття виставки супроводжувалось співам квартету студентів-теологів Івано-Франківської духовної академії ім. священномученика Йосафата «Путь». Зазначимо, що вони, власне виконували музичні твори із давніх стародруків, що створювало неповторну духовну ауру і ніби переносили присутніх  на кілька століть назад. Це творило направду незвичайне відчуття.

Коли присутні уже готувалися оглянути старі галицькі книги, їх чекав ще один приємний сюрприз. Справа у тому, що на захід завітала п. Марія Василькевич-Рипан, племінниця Блаженнійшого Любомира Гузара, котрий рівно рік тому відійшов до Господа. Її розповідь, яка була представлена на екрані, складалася із старих світлин, які пані Марія скрупульозно збирала впродовж тривалого часу, але в основу  презентації лягли світлини родинного альбому, які батько Любомира Гузара -  Ярослав свого часу вивіз із Галичини на захід. Відзначимо, що дана презентація є уже п’ятою у  переліку. До цього були представлення у Львові, Івано-Франківську, Тернополі та Бережанах. Після презентації п. Марія подарували  для бібліотеки заповідника книги, пов’язані із життям Блаженнійшого. Вони, безперечно, будуть використані науковцями «Давнього Галича» для майбутніх досліджень.

Звичайно, що ці два заходи, при бажанні, можна було розділити. Але обидва вони пройшли на одному диханні і заповнювали нашу духовну складову, яка таких речей доконче потребує. Виставка стародруків у Галичі триватиме до сьомого липня.

Іван ДРАБЧУК

«Ціль свободи є робити добро»

Блаженніший Любомир Гузар

 

Велич покійного Любомира Гузара в першу чергу відкривається в мудрості, життєвому досвіді та науці. Маючи велике знання в богослів’ї, філософії, догматиці, вільно володіючи мовами: англійською, німецькою, італійською, польською, українською, та літургійними мовами, легко оперував обставинами, які проходили в церкві,  також був обізнаний в позацерковній громадській діяльності, мав свою обгрунтовану думку, чітку позицію. Сама постать Блаженнішого справляла враження, і то велике, на кожного, хто зустрічав його, спілкувався з ним. Йому були властиві смиренність, простота духу, щирість, почуття гумору, бажання спілкуватися в розмові, ким би співрозмовник не був. Заглиблюючись у великі переживання за український народ і часто аналізуючи важкі часи державного, політичного, культурного, економічного та релігійного життя, поневіряння і чужі окупації, Глава церкви стверджував, що такі ситуації вимагають великої віри, що Бог присутній і діє в історії, тільки потрібно це смиренно прийняти. Крім того, такі ситуації вимагали провідника, якого народ міг назвати «Чоловіком Божим», який живе, мислить, творить, терпить і радіє. І такі велетні духу були в нашій історії, які вели народ, які будували церву, які відроджували призабуте. Саме Боже Провидіння посилало українцям людей, які своєю жертовністю запалювали інших. Як стверджує прес-секретар отець Ігор Яців: «Коли потрібно було обстоювати позиції церкви, її провідником був Андрей Шептицький, коли треба було страждати за церкву, за віру і Україну бачимо потужну постать Патріарха Йосифа Сліпого. Коли потрібно було цю церкву відроджувати в діаспорі – був покликаний Мирослав-Іван Любачівський. Коли треба було розбудовувати церкву в незалежній Україні, був покликаний Любомир Гузар». І він прийняв тяжку ношу своєї церкви, свого вистражданого народу, яку гідно проніс через своє життя. Найбільшою мрією владики було перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до столичного Києва, яка була втілена в життя 21 серпня 2005 р. Його десятилітнє правління входить в історію як «десять років любові», тобто праці над утвердженням єдності між усіма християнами України. Наш духовний батько проводив візити в різні куточки України, які приносили мир, спокій і впевненість. Не оминув своєю увагою і релігійний центр Давнього Галича, столицю князів, осідок митрополитів, єпископів. Зі спогадів, пригадував, що ще малою дитиною приїзжав до Крилоса на прощі з родиною, і от через багато років, стояв на цьому святому місці, як Голова церкви.

Вперше до Давнього Галича (Крилоса) Блаженніший Любомир Гузар, як Верховний архієпископ Києво-Галицький УГКЦ завітав 15 січня 2006 року. Після Архієрейської Божественної Літургії в Успенській церкві відбулася прес-конференція в Митрополичих палатах і саме на ній голова церкви зробив пропозицію створити відділ релігії церкви в Галичині. На завершення свого візиту Любомир Гузар помолився на могилі свого дідуня Лева так мило Блаженніший називав його, який був нотаріусом спочатку в Печеніжині, пізніше упродовж багатьох років працював у Галичі та відвідав церкву Різдва Христового.

Вдруге, завітав Любомир Гузар до Крилоса 28 серпня 2006 р. для того, щоб піднести важливість Галицької митрополії в історії нашої церкви. Як зазначив Блаженніший Любомир, «мій титул – Верховний архиєпископ Києво-Галицький, Київ і Галич це два основні пункти, навколо яких росла, росте і буде рости наша Українська церква». Під час цього візиту було осв’ячено корону  для ікони. Перекоронація відбулася на фундаментах літописного Успенського собору.

Третій візит Глави церкви до Крилоса відбувся з нагоди ювілейної прощі до Чудотворної ікони Матері Божої Галицької, яка була приурочена 850- річчю з часу посвячення Успенського собору та 20 - ої річниці виходу УГКЦ з підпілля.

Не забував і свого Завалівського коріння Блаженніший Любомир, приїзжав на могилу свого прадіда, довголітнього пароха цього села о. Дмитра і Кароліни та їхнього сина Дмитра Гузарів, останній помер у малолітньому віці у Завалові Підгаєцького району Тернопільської області. З приватних розповідей Блаженнішого знаю,  як його огортав біль, смуток, коли згадував про вчинки неморальних людей, які так жорстоко поглумилися над могилою родини у Завалові, спочатку у 30-40 роках минулого століття, тоді були відкриті труни покійних. А в 90- х рр.  знищили напис на пам’ятнику його прадіда о. Дмитра. В цих же роках також розібрали один з уцілілих після Другої світової війни будинків у центрі Галича, напередодні святкування 1100 річчя з часу писемноїї згадки про Галич - канцелярію та помешкання нотаря Лева Гузара.

На завершення хочу згадати про родину Гузарів, які проживають за межами України, які цікавляться своєю історієюю і також відвідують померлих родичів. Мова піде  про племінницю і похресницю Любомира Марію Рипан (Марія Василькевич), яка проживає в  Торонто (Канада). «Дорогий вуйцьо», - так любляче і по родинному вона зверталася до духовного провідника мільйонів, велетня духу – Блаженнішого Любомира. Пані Марія вивчає історію своєї родини та щиро ділиться відомими моментами із життя Блаженнішого. Дитячі і юнацькі роки п. Марії минули в Детройті. У 1974 році переїхала до Торонто, була директором культурних програм Інституту святого Володимира, активною парафіянкою української церкви Святого Дмитрія. Уперше вона відвідала Україну у 1971 р. коли була студенткою, вдруге – у 1996 році, коли відбулась інтронізація Любомира Гузара номінованого єкзархом Києво-Вишгородським та пізніше у червні 2001 р. – коли він став кардиналом. З того часу відвідує батьківську землю щороку. Також у 2014 році п. Марія Рипан разом зі своєю родичкою Тетяною Ставничою (правнучка Євгена Гузара) ще раз побували в с. Завалів. В найближчому часі вона відвідає  Галич.

Любомира Гузара немає серед нас, але його настанови залишаються, тільки потрібно їх втілювати в життя. «Тільки тоді ми будемо сильними, якщо бажатимемо добра, житимемо чесно, творчо, будемо любити Бога» – так говорив Блаженної пам’яті Любомир Гузар.

Анна Жолоб

 

На фото:

Єпископський одяг Блаженнішого Любомира Гузара.


Марія Рипан із Блаженнішим Любомиром, 2014 р.

Фото із книги Володимира Чистуха «Завалівське коріння Блаженнішого Любомира».

 

Канцелярія і помешкання нотаря Лева Гузара у Галичі

Фото із книги Володимира Чистуха «Завалівське коріння Блаженнішого Любомира».

26 травня 2018 р. у м. Галичі вперше відзначався День Дністра – ріки з якої нерозривно пов’язана історія міста Галича. Свято проведене на виконання Угоди між урядом України та Урядом Республіки Молдова про спільне використання та охорону прикордонних вод Дністра, згідно якої було прийнято рішення про проведення спільного заходу – Міжнародного дня Дністра в останню неділю травня, починаючи з 2018 року.

Працівники Національного заповідника «Давній Галич» прийняли активну участь у відзначенні даної події. Зокрема, для гостей та учасників свята було розгорнуто виставку репродукцій давніх гравюр «Давні види Дністра», виставку – продаж книжкових видань, наукові працівники установи проводили екскурсії для делегацій.

Програма свята була дуже цікава. Вчергове місто на Дністрі було в епіцентрі уваги – віриться, що завдяки таким заходам місто отримає нові можливості для співпраці з іншими державами – в культурному та економічному розвитку.

Під час святкувань Галич отримав ще один цікавий туристичний об'єкт - пам’ятний знак з нагоди святкування міжнародного дня Дністра. Його встановлено 26 травня 2018 р. на південному березі р. Дністер, поруч металевого мосту через Дністер (ліворуч від пам’ятного знаку на честь річкового пароплавства на ріці).

Знак є композицією витесеної з кам’яної породи, на якій встановлена пам’ятна таблиця. Напис на таблиці:

«Дністер – перлина заповідних територій.

Пам’ятний знак встановлено з нагоди святкування міжнародного дня Дністра за сприяння OSCE, Держводагенства України, Дністровського басейнового управління водних ресурсів, Івано-Франківської ОДА, Івано-Франківської обласної ради, Галицької РДА.

м. Галич, 27 травня 2018 р.».

Знак зафіксував важливість ріки у господарському житті міста впродовж багатьох століть, підкреслив її значення як другої за розмірами ріки в Україні.

А.Чемеринський

Минулого тижня у Галичі побувала делегація Громадської Ради «Святий Юр» Центру національного виховання імені Андрея Шептицького. Символічними подарунками гостей зі Львівщини для галичан стали саджанці дерев, привезені  з села Прилбичі, де 1865 року народився майбутній владика Андрей.

Сьогодні, 24 травня, у день пам’яті рівноапостольних святих Кирила та Мефодія з ініціативи пароха Галицької церкви Різдва Христового УГКЦ  о. Володимира Кузюка та заступника генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» Ірини Чернеги, за підтримки сільського голови Маріямполя Романа Шевчука у Біблійному саду висаджено молоді деревця калини, клена та дубів. До екологічної акції долучилися місцеві школярі на чолі з директором Ольгою Осташ.

Важливо, що один із дубів висадила учасниця конференції «Велети українського духу», котра напередодні відбулась у Галичі, учениця Маріямпільської ЗОШ І–ІІІ ст. Ольга Яремус. Відтак, сподіваємося, що через кільканадцять років тепер ще такі кволі пагінці виростуть у стовбури величних дерев, які своїм цвітінням нагадуватимуть нам і прийдешнім поколінням про митрополита Андрея Шептицького.

 

Андрій Стасюк

Сторінка 1 з 56

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:7813

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:14950

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:6615

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:6865