Наукова конференція «Авраамічні релігії в Україні в контексті стабілізації міжконфесійних і міжнаціональних відносин» відбудеться 29 жовтня 2020 р. в онлайн-режимі (адресу посилання на інтернет- платформу буде повідомлено додатково)

ПРОГРАМА

наукової конференції

«Авраамічні релігії в Україні в контексті стабілізації міжконфесійних і міжнаціональних відносин», присвяченої 155-тій річниці від дня народження Митрополита Андрея Шептицького, 30-тій річниці відновлення діяльності Української Греко-Католицької церкви та 30-тій річниці створення Галицького деканату Української Греко-Католицької церкви

29-30 жовтня 2020 року

м. Галич

Бабій Надія – кандидатка мистецтвознавства, доцентка кафедри дизайну і теорії мистецтва ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (м. Івано-Франківськ)

Декларація буденного у живописному циклі «Сакральність буття» художника Василя Красьохи

Васильчук Надія молодша наукова співробітниця Музею караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Галицька кенаса в описі очевидців

Гайдукевич Олена – кандидатка історичних наук, доцентка кафедри українознавства і філософії Івано-Франківського національного медичного університету (м. Івано-Франківськ)

Греко-Католицька Церква Галичини

Гоберман Давид – дослідник (м. Чернівці)

Джерела «тоталітаризму»

Гольд Ольга кандидатка філософських наук, доцентка Національного університету імені Іллі Мечникова (м. Одеса)

Covid -2019 в США - епідемія vs расизм: соціально-філософський аспект

Горкуша Оксана старша наукова співробітниця Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України; Филипович Людмила докторка філософських наук, професорка, завідувачка відділу філософії та історії релігії Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України (м. Київ)

Міжконфесійний діалог в Україні: конструктивні та деструктивні підходи

Данилюк Іванна молодша наукова співробітниця Музею караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Релігійні традиції святкування караїмського Нового року (Йом Теруаг)

Делятинський Руслан кандидат історичних наук, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Івано-Франківської академії Івана Золотоустого (м. Івано-Франківськ)

Розбудова організаційної структури Української Греко-Католицької Церкви на початку ХХІ століття (2000 – 2019): основні етапи

Дідух Володимир заслужений журналіст України, заступник генерального директора з питань розвитку та охорони пам’яток Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Візитації Глав УГКЦ до Галича-Крилоса

Дойчик Максим кандидат філософських наук, завідувач кафедри філософії, соціології та релігієзнавства ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (м. Івано-Франківськ), Дойчик Оксана – кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри англійської філології ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (м. Івано-Франківськ)

Ідея християнської гідності в релігійно-філософському дискурсі Афанасія Великого

Дутчак Анатолій дослідник (м. Калуш)

Порівняльний аналіз релігійного законодавства України і Грузії

Жолоб Ганна – старша наукова співробітниця Музею історії Галича Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Діяльність митрополита Андрея Шептицького

Зіньковський Тарас завідувач відділу «Музей історії Галича»

Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Сакральні мотиви золотих та срібних прикрас княжого Галича (на прикладі золотого колта з Крилоса та срібного браслета з Вікторова)

Ієрм Піх Руслан редемпторист (Бельгія)

Отець Франц Ксаверій Бонн – представник УНР при Апостольському Престолі, 1919-1920 рр.

Качковська Наталія докторка філософії, учена секретарка Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Кований увінчальний хрест церкви Св. Йосифа Обручника в Івано-Франківську

Коваль Мар’яна молодша наукова співробітниця науково-дослідного відділу Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Основні аспекти цекровно-культурної політики князя Ярослава Осмомисла

Козелківський Володимир молодший науковий співробітник відділу охорони культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

До історії римо-католицької громади та її сакральних споруд у Медусi

Козінчук Віталійдоктор філософії, член Національної спілки художників України, доцент кафедри богослов’я Івано-Франківської академії Івана Золотоустого, провідний науковий співробітник Музею мистецтв Прикарпаття (м. Івано-Франківськ)

Канон, стиль і жанр митців-дисидентів з колекції Музею мистецтв Прикарпаття

Колодний Анатолій доктор філософських наук, професор, керівник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України. (м. Київ)

Поліконфесійність України в її кількісному вияві

Коновалов Роман – молодший науковий співробітник Музею етнографії Національного заповідника «Давній Галич»; Михальчук Леся – завідувачка Музею етнографії Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Християнські міжконфесійні відносини: український історичний досвід

Костик Марія завідувачка науково-дослідного відділу Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Коронування Данила Романовича в контексті міждержавних та міжконфесійних відносин 40-50-х років ХІІІ ст.

Кучера Ірина кандидатка історичних наук, доцентка кафедри філософії, соціології та релігієзнавства ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (м. Івано-Франківськ)

Українська Греко-Католицька Церква в Східній Галичині у роки Першої світової війни: історико-соціологічний аналіз

Левицька Олександрамолодша наукова співробітниця відділу «Музей історії Галича» (м. Галич); Олексюк Ольга – старша наукова співробітниця Музею етнографії Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Співпраця Ярослава Пастернака з греко-католицьким духовенством у дослідженні Давнього Галича на сторінках періодичних видань та тогочасної кореспонденції

Лукомський Юрій кандидат архітектури, науковий співробітник

Інституту українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України (м. Львів); Креховецький Ігор молодший науковий співробітник відділу археології Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич); Фіголь Андрій молодший науковий співробітник відділу археології Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Матеріали, виявлені під час дослідження фундаменту храму Св. Пантелеймона у 2019 році

Луцький Роман доктор юридичнихх наук, доцент, директор Науково-дослідного інституту імені академіка Івана Луцького Університету Короля Данила (м. Івано-Франківськ)

Проблемні аспекти українських родин на сучасному етапі національного державотворення

Мельник Надія старша наукова співробітниця відділу оборонно-ландшафтної архітектури Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Символізм біблійної квітки лілії

Мельничук Олегмолодший науковий співробітник науково-дослідного відділу Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Геральдика іконостасу церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі

Мельничук Роксоланамолодша наукова співробітниця науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Єпископський і митрополичий осідок Шептицьких у Галичі-Крилосі

Недавня Ольга кандидатка філософських наук, старша наукова співробітниця Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України (м. Київ)

Церкви в Україні під час епідемії ковід-19: здатність до змін та співпраці у її реалізації й потенціях

Новосад Марія кандидатка мистецтвознавства, доцентка кафедри філософії, соціології та релігієзнавства ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (м. Івано-Франківськ)

Релігійний контекст у різнобічній діяльності Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) як утвердження християнського світогляду в сучасному соціумі

Огірко Олег доцент кафедри філософії та педагогіки Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького (м.Львів)

Праведний митрополит Андрей Шептицький як славетний український педагог та меценат освіти

Панчук Ірина докторка філософських наук, доцентка, професорка кафедри філософії Рівненського державного гуманітарного університету (м. Рівне)

Особливості розвитку сучасного пятдесятництва Волинського регіону

Петраш Андрійстарший науковий співробітник науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Єзуїти в Східній Галичині в 1820-1848 рр.

Рарик Роман – завідувач Музею караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич», Ольга Януш молодша наукова співробітниця Музею караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич).

Народний дім та його роль у громадському житті галицьких караїмів

Рохман Богдан – кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, соціології та релігієзнавства ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (м. Івано-Франківськ)

Аспекти формування ціннісної деформації сучасного інформаційного суспільства під час гібридної війни

Сабадуха Володимиркандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Івано-Франківського національного університету нафти і газу (м. Івано-Франківськ)

Метафізична теорія особистості як синтез ієрархічного і гуманістичного підходів до пізнання людської сутності

Сестра Християна Марія Голомідова, МЧСВВ. Монастир Христа Царя ЧСВВ, Івано-Франківський богословський університет імені св. Івана Золотоустого, кафедра богослов’я (м. Івано-Франківськ)

Слуга Божий Григорій Балагурак, ЧСВВ, як приклад незламності і вірності УГКЦ в часі підпілля

Стасюк Андрійкандидат історичних наук, завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

До ґенези посвяти галицького храму Св. Пантелеймона з кінця ХІІ століття

Стасюк Ірина – молодша наукова співробітниця науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Опікунська діяльність жіночих греко-католицьких чернечих згромаджень Станиславівської єпархії кінця ХІХ – першої половини ХХ століть

Стручкова-Гуменна Людмилакандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри філософії, соціології та релігієзнавства ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (м. Івано-Франківськ)

«Рідна Хата» Митрополита Андрея Шептицького і сучасне українське суспільство

Труханівська Богданамолодша наукова співробітниця науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Місце релігійного фактора у становленні національної самосвідомості міського соціуму Галича кін. ХІХ - початку ХХ століття

Харук Оксана молодша наукова співробітниця науково-дослідного відділу Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Монголо-татари та їх ставлення до християнської церкви на Русі

 

Филипович Георгій здобувач Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України (м. Київ)

Основні ідейні маркери в ідентифікації діаспорних українців: етнічне–вселюдське, єдність–багатоманітність

Чемеринський Андрій старший науковий співробітник відділу охорони культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Створення музею в Галичі. Задуми, ініціатори та обставини (кін. ХІХ – др. пол. ХХ ст.)

Шептинська Леся – молодша наукова співробітниця науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» (м. Галич)

Дохристиянські вірування давніх українців у духовному світогляді Степана Пушика

Шугаєва Людмиладокторка філософських наук, професорка, завідувачка кафедри філософії Рівненського державного гуманітарного університету (м. Рівне)

Ідейно-світоглядна трансформація православного сектантства в Україні

Юрченко Іван дослідник (м. Бурштин)

Локалізація караїмського поселення та кладовища середини ХІІІ ст. у Галичі

Яроцький Петро доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України (м. Київ)

Інноваційність понтифікату Іоанна Павла ІІ в дискурсивності аджорнаменто (осучаснення) Католицької Церкви

 

Рід Хмілевських, який мав герб Сас-Корчак, належав до тих обранців короля Данила Галицького, котрим володар надавав великі земельні наділи і привілеї, за що вони мали нести службу з охорони західних рубежів своєї Батьківщини. Хмілевські, про яких ми хочемо розповісти, не походили з Крилоса, але відіграли в історії цього села помітну роль.  Одному з її представників – Остапу Хмелівському – випало стати зачинателем ареологічної практики на теренах Галичини. В своїх дошуковуваннях та краєзнавчих розвідках управитель митропольчих маєтків зміг виокремити історично-археологічну складову Давнього Галича саме довкола Крилоса й першим почав цю тезу поширювати серед когорти поціновувачів історії в ті часи.

Остап (Євстахій) Хмілевський народився 1864 року на Дрогобиччині. Службова кар’єра в Митрополита А. Шептицького розпочалася в 90-ті роки XIX століття у місті Самборі. Роботу цю він не полишав усе життя й був управителем митрополичих маєтностей у Галичині. Там він зустрічає своє кохання Ванду-Анелю Скулічову. Вона народилася 5 липня 1863 р., а походила з приїжджого до Самбора хорватського роду, мала високу педагогічну освіту. Якийсь час О. Хмілевський управляв лісовими масивами Шептицьких у Крехові на Львівщині. А восьмого квітня 1902 р. сім’я переїжджає до Крилоса, де майже сорок років О. Хмілевський сумлінно здійснював догляд за митрополичими землями та лісом Діброва.

В сім’ї виростало шестеро дітей: Ярослав-Іван (07. 07. 1895 р.н.), Роман-Мирон (08. 08. 1896 р.н.), Марія-Іванна (17. 02. 1901 р.н.), Остап-Андрій (21. 09.1903 р.н.), Богдан (28.08.1905 р.н.), Володимир (25. 01.1907 р.н. ). З їх оцінок, виставлених в атестатах (за архівом Хмілевських, який опрацював І.Коваль. – І.Д.), можна зробити висновок, що всі діти розумом вдалися до своїх батьків, бо вчилися вони виключно на «відмінно» і тільки зрідка трапляється «добре». Шкільні свідоцтва можуть бути окрасою будь-якого історико-педагогічного музею Галичини, адже вони ілюструють всю історичну географію українського шкільництва на початку XX ст. Це атестати, видані дирекціями Народної школи в Крилосі, Реальної школи в Станиславові, Загальноосвітньої гімназії в Галичі, Академічної гімназії у Львові, Приватної народної школи ім. М. Шашкевича, Товариства «Рідна школа» в Станиславові, Української гімназії в Станиславові.

Служба синів Остапа Хмілевського в збройних формуваннях відновленої Української держави свідчить про рівень національного виховання в сім’ї. А сам глава родини Остап Хмілевський допомагав уряду ЗУНР у Станиславові.

Наприкінці Першої світової війни управитель дібр домовляється з Митрополитом Андреєм Шептицьким про передачу йому в оренду величезної земельної площі для ведення землеробських робіт. Договір купна-продажі був укладений 25 травня 1920 року. Від імені Владики Святоюрської гори документ підписав його Головний адміністратор о. Тит Войнаровський, а з іншого боку умови оренди прийняли Остап і Ванда Хмілевські. Мешканці Крилоса не раз чули від сільських старожилів про бездоганну господарську діяльність О. Хмілевського на орендованій землі. Його земля знаходилася між рядами валів на Качкові та за потрійною лінією валів у Крилосі. В О. Хмілевського можна було знайти щоденний добрий заробіток, позичити гроші, зерно, сільськогосподарський реманент, а в найскрутнішу хвилину – допомогу. Як добрий сільський господар він своє господарство утримував на найвищому рівні. Він йшов у ногу з часом: відвідував сільськогосподарські виставки, цікавився новинками агротехніки і ветеринарії, закуповував найновішу техніку.

До слова, цим же документом передбачалося, якщо на орендованих полях у Крилосі будуть знайдені археологічні знахідки, то нові власники земельних угідь мають всіляко сприяти проведенню археологічних розкопок, а всі знайдені предмети старовини будуть передані Національному Музею у Львові. Свого часу (ще у 1913 році) О.Хмілевський уже передавав віднайдені ним артефакти до згаданого музейного закладу.

А ще він був знаним меценатом і доброчинцем. Так, згідно з документами, Остап Хмілевський здійснював пожертви на освітні справи, за що йому дякувала  дирекція «Рідної школи» в Галичі. Інша група документів засвідчує благодійницьку діяльність крилоського господаря в процесі будівництва Народного дому в Галичі. Лист зі Станіславова від 8 липня 1927 р. повідомляє, що старшина Станиславівського пластового коша дякує йому за організацію і проведення в Крилосі зустрічі ІV Пластового округу. «Правдива вдячність залишається все у пластунів до тих немногих з-поміж української суспільности, які розуміють Пластову Ідею й прихильно ставляться до пластового руху», – задекларовано в документі. Як бачимо, і цей уривок засвідчує багатогранну суспільно-політичну діяльність родини Хмілевських.

До речі, пластуни у той час прибули до Крилоса не випадково, адже це місце уже тоді відігравало значну роль у пробудженні національного духу  наших молодих краян. Очевидно, що був серед пластунів і син Остапа Хмілевського – Богдан, який         народився в селі Крилосі.  Він тоді навчався у Станиславівській семінарії і належав до пластунського гуртка «Горлиця» 16 полку (куреня) імены Короля Данила. Пластову присягу він склав 31 березня 1922 р. На жаль, іншої інформації ні про нього , ні про інших дітей О.  Хмілевського ми відомостей не знайшли, за винятком д-ра Ярослава, чиє ім’я чіткими літерами вписане на сторінках нашої історії.

Ярослав Хмілевський, галицький краєзнавець, археолог, громадський діяч, дійсний член НТШ, народився 7липня 1895року в м. Самборі на Львівщині. Навчався в гімназіях Самбора та Львова. Вищу освіту здобув у Карловому університеті в Празі, який закінчив у 1929 році. Мав професію медика.

Під час Першої світової війни Я. Хмілевський пішов добровольцем до легіону УСС. У 1915 при спробі висадити міст на Дністрі його схопили росіяни і заслали в Архангельськ. Повертаючись із заслання додому, приєднався до частин УГА, де переніс тиф, побував у більшовицькому полоні, з якого щасливо втік і повернувся до Галичини. Нострифікувавши диплом 1933 р. у Познанському університеті, Я. Хмілевський відкриває лікарську ординацію у Станіславові. Тут здобуває славу доброго лікаря і культурно-громадського діяча. Був спортивним лікарем "Пролому", а також обслуговував вихованців греко-католицької духовної семінарії.

За прикладом свого батька, він постійно виділяв кошти задля розбудови народної справи. Разом з відомим дослідником Левом Чачковським (1865-1933) обстежили всі терени столиці Галицько-Волинської держави, зафіксували всі оборонні укріплення, могильники, городища, церквища, монастирища, поодинокі кургани, усе багатство історичної топоніміки давнього Галича. Любов до археології прищепив Ярославові батько, який ще  у 1907 році віднайшов у Крилосі багатий скарб візантійських сакральних предметів і слов’янських прикрас  VІ-VІІ століть.

Написана Л.Чаковським та Я.Хмілевським  книга «Княжий Галич», яка вийшла у світ у Станіславові в 1938 році, а потім була перевидана в Чикаго (1958 р.), створила передумови для унікальних археологічних відкриттів на території колишньої столиці Галицького князівства.

У вересні 1939 р. Я. Хмілевського призначають завідувачем міського відділу охорони здоров'я, але побоюючись репресій, він переїжджає до Микуличина, де керує дитячим санаторієм. В 1941 р. повертається до Станиславова і стає директором інфекційної лікарні, одночасно приватно практикує у своїй ординації. У 1944 р. виїхав до Баварії, а в 1949 р. перебрався до США. Там працював у туберкульозному шпиталі аж до виходу на пенсію в 1964 році.

Дещо вдалося з'ясувати про особисте життя Я.Хмілевського. У львівській газеті «Діло» ми віднайшли коротке повідомлення про вінчання д-ра Ярослава Хмілевського з п. Ольгою Адамською, маг. (магістром. -І.Д.) фармації, яке відбулося 5 серпня у Станиславові» («Діло» №185 від 22.08.1930 р.). Нам не відомо, як склалося життя молодих людей, але знаємо, що під час Другої світової війни Я.Хмілевський одружився вдруге. На сей раз його обраницею стала  вчителька Іванна Гісовська, дочка пароха с. Вовчинець. У невеличкій статті «Жертовність Станиславова» надруковане повідомлення: «Замість повідомлення про своє вінчання з п. Іванною Гісовською д-р Хмілевський зложив 200 золотих на українських полонених» (див. часопис «Воля Покуття» №9 від 28.02.1943 р.). Помер д-р Ярослав Хмілевський 10 січня 1965 році у м. Балтіморі (США).

Як бачимо, що і батько, і син, та й, очевидно, інші представники родини Хмілевських, про яких ми не знаємо, залишили помітний слід у нашій історії. Кожен на своєму місці. Праця цих людей направду може послужити прикладом для багатьох інших. І так повинно бути, бо інакше що залишиться у пам’яті наступних поколінь?

Іван ДРАБЧУК

Галич з околицею має не тільки багату історію, але й архітектурні, історичні, духовні та природні пам’ятки. Серед них: Біблійний сад у селі Маріямпіль та опільська перлина – карстове озерце «Бірюзове око» у селі Озерце.

Нещодавно ці мальовничі куточки відвідали працівники Національного заповідника «Давній Галич». Директор Маріямпільської школи О. С. Осташ розповіла історію села, Маріямпільської чудотворної ікони та Біблійного саду.

Маріямпіль є одним із найдавніших населених пунктів Галицького району. Археологи розкопали тут декілька палеолітичних (150-10 тис. р. до н.е.) та мезолітичних (10-6 тис. р. до н. е.) поселень, а також потужний культурний шар давньоруської доби. У 1404 році попередник Маріямполя Вовчків вперше згадується в історичних документах. 1647 року цей населений пункт отримав статус містечка з Магдебурзьким правом. Після татарського погрому 1676 року зруйноване містечко відбудували і присвятили Матері Божій. Тепер місто отримало назву Маріямпіль, тобто місто Марії, і мало покровительку Пречисту Діву.

На початку ХVІІІ ст. власник Маріямполя Ян-Станіслав Яблоновський побудував дерев’яний костел і помістив у ньому образ Богоматері Маріямпільської. Невдовзі біля образу Богоматері почали здійснюватися чуда. Чудотворна ікона допомагала людям, захищала місто у важкі часи. Зараз вона знаходиться в костелі у Вроцлаві (Польща). Жителі Маріямполя будують каплицю, де помістять захисницю їх міста – чудотворну ікону Маріямпільську Богоматір.

Справжнім духовним центром у Маріямполі є Біблійний сад, який заклали у 2011 році. Він є першим біблійним садом в Україні. Метою створення саду було надати можливість вивчати Біблію під відкритим небом. На цей час в ньому росте більше 25 видів біблійних дерев і кущів. Скульптури Маріямпільської Матері Божої, Біблії, Ісуса Христа, Апостолів сцен зі Старого та Нового Завіту разом з біблійними рослинами допомагають людині наочно сприйняти Біблійне вчення і краще зрозуміти хритиянське віросповідання. Це дуже важливо у вихованні духовності, особливо, підростаючого покоління.

Карстове озерце «Бірюзове око Опілля», яке знаходиться у селі Озерце – об'єкт Галицького національного природного парку. Назву свою отримало від бірюзового забарвлення води. Вода в озері завжди чиста, взимку не замерзає, адже живиться із підземних джерел. Озерце є цінним у науковому і природоохоронному значенні й особливо привабливим для туристів. На даний час мальовничу пам’ятку природи окультурили. Тут є відпочинкова зона і красивий туристичний об’єкт.

Марія Костик

4 вересня 2020 р. виповнюється 106 – а річниця з часу першої окупації російською імператорською армією міста Галича (04.09.1914).

В період Першої світової війни військові дії в околицях міста тривали у вересні 1914 р., в лютому і пізніше в червні 1915 р., з осені 1916 і до середини літа 1917 р.

Кожна сторона в боях втратила сотні осіб. Всі полеглі були захоронені на окремих кладовищах – на «старому» (Галич – Гора) та поруч церкви Святого Дмитра (Галич – Заріка). До нашого часу було частково збережене, а згодом відновлене єдине кладовища періоду Першої світової війни на Галич – горі. На ньому у вічному сні спочивають воїни австро – угорського війська різних національностей, в тому числі українці – які були, як стрільцями Легіону УСС, так і військовослужбовцями «німецьких» частин армії монархії.

Тепер наші сучасники, подібно, як і їхні предки століття тому, зіткнулися на східному фронті в борні з росіянами…

Наказом генеральної дирекції Національного заповідника «Давній Галич» в 2019 р. кладовищу надано статус нововиявленого об’єкту історії. Цього року вже вчергове, творячи нову традицію опіки над військовими похованнями, з метою вшанування полеглих та проведення благоустрою території, на терені військового кладовища було проведено толоку.

Її організаторами виступили одночасно окремі науковці Національного заповідника «Давній Галич» та Угорський культурно – освітній центр з м. Івано-Франківська (Magyar Kulturális Oktatási Központ).

Сприяння в проведенні заходу було надано обласним комунальним товариством з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій та Музеєм етнографії Національного заповідника «Давній Галич».

Серед нечисленної групи учасників, які пожертвували своїм особистим часом у вихідний день – представники різних вікових груп та зацікавлень. Зокрема, в Галичі внесли свій фізичний вклад в подальший благоустрій директор Угорського культурно – освітнього центру Мирослава Нагорняк, відома прикарпатська радіожурналістка та одночасно Заслужений журналіст України Галина Добош, незалежний журналіст Іван Добош, сини відомих прикарпатських істориків - викладачів університетів та інші.

З виховною метою та для забезпечення тяглості добровільної праці поколінь, разом з родичами працювали їхні діти та внуки.

Незважаючи на незначний часовий обсяг та сили волонтерів, було виконано ряд необхідних та важливих робіт. Зокрема, було викошено від трави близько ½ території кладовища, повторно пофарбовано та оновлено фарбою для зовнішніх робіт 232 хрести на військових гробівцях, очищено від чагарників та оброблено переробкою моторного масла дерев’яну огорожу. Слід відзначити, що всі знаряддя праці та розхідні матеріали були або особисто привезені учасниками заходу з дому або були придбані ними за власні кошти.

З кожним роком, крок за кроком терен військового кладовища ПСВ на Галич – горі зусиллями небайдужих осіб змінюється. Площа, яка ще кілька років тому була заросла деревами і чагарниками (які час до часу випалювалися), тепер в загальному впорядкована і наближено подібна до зразків військових кладовищ інших європейських держав.

Погода посприяла учасникам заходу. Вдалося здійснити заплановане і відпочити в товариському колі. Встановлено і запалено лампадки, промовлено спільну молитву за всіх полеглих незалежно від національної приналежності. На дозвіллі було прочитано ряд віршів присвяченим долі звичайної людини у часі світової війни, обговорено ряд питань пов’язаних з проблематикою встановлення прізвищ полеглих. Гарним завершенням дня стало приготування в польових умовах однієї з цікавих страв угорської кухні – бограчу.

Час летить швидко. Тож за кілька місяців ті, хто цікавиться минулим свого народу, історією бойових дій, зберуться щоб вчергове продовжити роботу над благоустроєм незаслуженого забутого військового меморіалу…

Андрій Чемеринський

Приємна новина для колекціонерів та всіх, хто цікавиться історією міста Галича – у івано-франківському видавництві «Лілея – НВ» (директор Василь Іваночко) видано комплект листівок під назвою «Галич».

Поява цих листівок є результатом спільних зусиль вищезгаданого видавництва та Національного заповідника «Давній Галич» (генеральний директор Володимир Костишин).

Вступне слово щодо ролі і значення міста, його пам’яток написане к. і. н. Андрієм Стасюком.

У комплект листівок входить 13 карток стандартного розміру, які за бажанням можуть надсилатися поштою.

Тематика листівок охоплює пам’ятки міста, ілюстрації подій та гіпотетичні зображення відомих осіб його історії у різних історичних періодах, від ІХ до ХХІ століття.

Зокрема, на листівках можна побачити: Галицьку чудотворну ікону Пресвятої Богородиці з Крилоса, Галичину могилу, пам’ятний знак «Меч і рало», церкву Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі, фундаменти Успенського собору та каплицю Василія Великого, Княжу криницю, пам’ятник Данилу Галицькому, церкву Різдва Христового у Галичі та храм Св. Пантелеймона у с. Шевченкове, графічну реконструкцію образу Ярослава Осмомисла, руїни Галицького замку, металевий міст на р. Дністер, скульптурну оздобу – двоногого крилатого дракона з Крилоса та ін.

Цікавими будуть листівки на яких зображені події, які відбувалися три десятиліття тому і завдяки яким можна побачити початок ремонтно – реставраційних робіт на Галицькому замку та археологічні дослідження фундаментів Успенського собору.

З плином часу, виконанням робіт з благоустрою, змінилося довкілля окремих пам’яток – сучасник зможе пригадати собі, як виглядала раніше Галичина могила або Княжа криниця…

На обкладинці комплекту подано світлину макету «Святині давнього Галича ХІІ - ХІІІ ст.», який був виготовлений місцевим майстром Петром Переклітою у 2006 р. Також, з метою промоції фестивалю «Галицьке лицарство» розміщено фото реконструктора в обладунку середньовічного воїна.

При підготовці листівок були використані авторські фотографії Володимира Дідуха, Ігора Панчишина, Віктора Язьківа, Зеновія Федунківа, Тараса Яковина.

Усі бажаючі можуть придбати комплект листівок у книгарні видавництва "Лілея-НВ" за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності 18.

Андрій Чемеринський

19 серпня 2020 р. в Музеї караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич» проведено науково – дослідний семінар «Кенаса в Галичі XVI – ХХ ст.».

Захід було присвячено історії основної культової споруди караїмської громади в Галичі – кенасі (божниці). Таку тематику було вибрано не випадково – дослідники в попередній час досліджували побут та звичаї караїмів, їхні релігійні вірування, а сама будівля згадувалася побіжно. З віднайденням та опрацюванням нових джерельних матеріалів стало можливим комплексно висвітлити історію кенас (а їх було дві в місті) на проміжку чотирьохсотлітньої історії.

На семінарі виступили з доповіддями працівники музейного закладу та наукові співробітники відділу охорони культурної спадщини. Зокрема, присутні ознайомилися з повідомленнями науковців на наступну проблематику: «Збереження спадщини караїмів у Галичі» (Роман Рарик), «Пожежа в Галичі 1830 р.» (Андрій Чемеринський), «Галицька кенаса (1836 – 1985): історико – архітектурні аспекти» (Володимир Козелківський), «Галицька кенаса в описі очевидців» (Надія Васильчук).

Одночасно з роботою семінару було відкрито виставку документів під назвою: «Караїмська громада Галича у документах Ради в справах релігійних культів, рішеннях виконавчого комітету, протоколах засідань 1944 – 1962 рр.». Ці документи були виявлені під час дослідницької роботи в Івано-Франківському обласному державному архіві молодшим науковим співробітником відділу охорони культурної спадщини Володимиром Козелківським.

Це - масив документів, які зберігаються в фондах архіву (Р 388, опис 1 – 2, та Р 1797, опис 1 – близько 50 аркушів) і фіксують рішення, які приймалися в справах кенаси та караїмської громади міста Радою в справах релігійних культів Івано-Франківського обласного виконавчого комітету, Галицькою міською та районною радами. Свого часу доступ до цих справ був обмежений для дослідників.

За допомогою даних джерел можна простежити, хто і на підставі чого приймав рішення, їхню мотиваційну частину; на основі документів буде підготовано оновлений текст екскурсій.

Таким чином, вдалося збагатити знання про минуле однієї з найцікавіших громад міста та примножити експозиційну збірку музею.

Вперше ці документи введені в науковий обіг у статті авторства Володимира Козелківського та Андрія Чемеринського «Галицька кенаса (1836-1985) історико-архітектурні аспекти» (побачить світ у збірнику наукових праць «Галич», ч. 5 наприкінці 2020 р.).

Також, присутні мали можливість переглянути відеопрезентацію «Кенаса в Галичі XVI – ХХ ст.».


Андрій Чемеринський

 

Довідково. Після пожежі дерев’яної божниці - кенаси у 1830 році караїми вирішили побудувати муровану кенасу. Провідну роль у її будівництві відіграв газан (голова караїмської громади) Абрагам Леонович (1801-1851 рр.). Це була квадратна в плані будівля, з настінним декором у стилі класицизму. З кожного боку, крім тильного, у верхній частині були півкруглі вікна. Головний фасад увінчував декоративний фронтон, плавний контур якого прикрашали фігурні вази на квадратних стовпчиках. На стіні фронтону - барельєфні зображення зірки Давида на тлі арабесків.

В середині кенаса вражала своєю скромністю. Тильна частина була призначена для жінок, а середня - для чоловіків. На вівтарі, який був єдиною прикрасою з внутрішнього інтер’єру, були написані і декоративно оздоблені цитати зі Святого письма. В кенасі зберігалась величезна кількість священних книг, давній рукописний сувій XIII ст., Тора та Біблія, подаровані галицьким караїмам польським королем у 1863 р. До Першої світової війни вівтарну стінку закривали красивим макетом, виготовленим у XVIII ст. та оздобленим вишивкою і речами. У 1885 р. цей макет експонувався на Львівській архітектурній виставці.

Відправи у кенесі відбувались до 1959 р. Потім будівлю передали під контору РЕМ. У 1985 р. біля кенеси розпочали будівництво дев’ятиповерхового будинку, а храм знесли. Церковні книги, молитовники, дві люстри і герб галицьких караїмів були передані караїмській громаді міста Євпаторії у діючу кенасу.

 

Котра жінка не прагне мати в своїй «скрині» вишуканий ґердан? Навіть якщо він не дістався у спадщину від бабусі, а виготовлений зовсім недавно талановитою майстринею. Різнобарв’ям старовинних і сучасних виробів з бісеру мали нагоду помилуватись співробітники Національного заповідника «Давній Галич» у Картинній галереї установи, де відбулось відкриття виставки «Ґердан – спадщина віків». Майстрині з Косова і Надвірної привезли в Галич власноруч виготовлені, а також унікальні старовинні прикраси. І не лише жіночі. Адже на виставці представлені, крім власне герданів («силянок»), і чоловічі плетені з бісеру краватки – з тризубом чи іншими символами. А забутий котильйон з «пацьорків», прикріплений на нагрудній кишені або на поясі, служив оберегом від підступу злих сил. Його дарувала воякові дружина, сестра чи коханому – його дівчина, коли він йшов захищати рідний край. Коралі й ґердани «їхали» в Сибір разом із жінками, яких висилали туди, а після заслання дорогоцінний скарб повертався в Україну – його як реліквію мама дарувала донькам чи бабуся – внучкам…

Про все це ми довідались із цікавих розповідей народних майстринь Ганни Богдан з Косова, Уляни Василенко з Надвірної, а також голови громадської організації «Роса Карпат» мисткині Марії Чулак. Гості зворушливо дякували галичанам за запрошення, наголошували, що з Галича починається наша історія. Як зізнавались майстрині, вони вкладають у кожен свій виріб часточку душі. А ще використовують якісний бісер (чеський, японський), який не втрачає кольору з часом – як і давні ґердани, що дивують барвами дотепер…

Від імені адміністрації Національного заповідника «Давній Галич» гостей привітала заступниця генерального директора Ірина Чернега і подарувала на пам'ять поштівки, буклети, примірники часопису «Давній Галич». Модератор виставки, завідувач науково-освітнього відділу НЗДГ Андрій Стасюк повідомив, що виставка триватиме два тижні, а хто не зможе її відвідати, то буде мати можливість побачити експонати онлайн, у соціальних мережах.

Любов Бойко.

У рамках відзначення Дня корінних народів світу 11 серпня в Національному заповіднику «Давній Галич» відбулася зустріч співробітників установи з учасниками проєкту Українського культурного фонду «Музей відкрито на ремонт».

Насамперед перед гостями виступила наукова співробітниця Музею караїмської історії і культури Надія Васильчук, котра розповіла про історію караїмської громади Галича, створення музею, діяльність музейних працівників щодо оновлення експозиції, форми роботи в сучасних умовах карантину.

–Музей акумулює в собі знання про історію, традиції, побут караїмського народу, представники якого кілька століть живуть у Галичі, – сказала Н. Васильчук. – Нині, на жаль, у місті залишився лише один караїм.

Свою розповідь доповідачка проілюструвала відеорядом зі світлинами галицьких караїмів у національному вбранні, фотографіями експонатів, що зберігаються в Музеї караїмської історії і культури, зокрема культових речей, одягу священнослужителів, раритетних караїмських видань, предметів побуту тощо. Надія Васильчук також повідомила, що працівники музею, як і загалом наукові співробітники Національного заповідника «Давній Галич», беруть участь у конференціях, презентаціях нових видань, зустрічах із цікавими людьми, відкриттях виставок тощо.

А далі слово мали гості. Керівник проєкту Українського культурного фонду «Музей відкрито на ремонт» Леонід Марущак відрекомендував своїх колег, котрі завітали до Галича, поділився цікавими ідеями, які допомагають перетворити музей із консервативного закладу в сучасний живий публічний простір, де, крім інформації, відвідувач отримує сплеск емоцій.

Учасниця проєкту Євгенія Моляр розповіла про співпрацю з митцями в оформленні експозицій музею, оновленні й наповненні закладу новим змістом і суттю. «Ми запрошуємо колег з різних напрямків культурної сфери долучатися до нас. Різноплановий погляд на музейну справу дозволить виявити переваги і недоліки кожного нашого партнера», – наголосила гостя.

Проєкт підтримки регіональних музеїв розпочався в 2016 році з Донецької та Луганської областей. Його учасники впродовж кількох років побували в 31-му музейному закладі на сході України, спілкувалися з музейниками про сучасні методи роботи, збереження об’єктів історико-культурної спадщини, організовували виставки творів сучасного мистецтва, націлювали краєзнавців на дослідження історії регіону. Нині проєкт розширює свої рамки на всю Україну, тож відрадно, що його учасники відвідали Галич і поспілкувалися з науковцями Національного заповідника «Давній Галич», зокрема з працівниками Музею караїмської історії і культури. Очевидно, що ця тема матиме продовження, бо галицькі музейники працюють у напрямку пошуку нових форм зацікавлення відвідувачів, особливо в цей непростий час.

Любов Бойко.

В одній з давніх міських дільниць Галича, яка отримала назву Заріка (оскільки відмежована від центральної частини міста рікою Дністер) знаходиться цікавий об’єкт сакральної архітектури – каплиця / церква Святого Дмитра (1831 р.).

Незважаючи на те, що цей храм має вже майже двохсотлітню історію, він ніколи особливо не привертав увагу дослідників минувшини. Пояснення цьому просте – погляд науковців (починаючи з другої половини ХІХ ст.) першочергово був звернутий на пошуки місця знаходження головного собору стольного міста та дослідження церквищ в довкіллі Галича. Для тогочасних і пізніших дослідників храм фактично був їхнім сучасником – і не маючи прив’язки до середньовічної історії, ніколи не був в центрі їхніх студій.

З плином десятиліть стало зрозумілим, що цей об’єкт є цінною пам’яткою містобудування періоду австрійського володіння містом (у Галичі до нашого часу з цього періоду залишилося не більше двох десятків споруд). Цей храм пов’язаний з душпастирюванням священників Корнелія Левицького та Николая Винницького; поруч нього поховані австрійські та російські військовослужбовці, які загинули в околицях під час Першої світової війни; це храм, який фактично відновлений силами громади на початку 90 – их років ХХ ст.

Найважливіше – це об’єкт культурної спадщини, який практично не змінив первинний вигляд і не зазнав різноманітних втручань та «покращень» - досі в ньому давні вхідні двері, дерев’яні вікна та відповідне дахове покриття.

Свого часу завдяки зусиллям одного з невтомних ініціаторів відновлення храму, члена церковного братства п. Романа Кривоноса для інформування відвідувачів храму та кладовища, було розміщено дві власноручно виготовлені таблички про історію споруди. Звичайно, з часом вони втрачали привабливість і їх необхідно було постійно оновлювати.

Саме тому, виходячи з розуміння ситуації та основної місії пам’яткоохоронної установи, для збереженні пам’яті про історію храму, зацікавлення ним мандрівників (які проїждають поруч нього автомобільною дорогою Т-03-09 Галич - Сатанів), у серпні 2020 р. працівниками Національного заповідника «Давній Галич» (Генеральний директор Володимир Костишин) при вхідних воротах до церкви Святого Дмитра встановлено інформаційно – туристичний стенд.

Загальна інформація на стенді повідомляє наступне:

«Церква Святого Дмитра (1831 р.)

Пам’ятка архітектури місцевого значення

З ініціативи пароха о. Корнелія Левицького (1787-1864) на пожертви місцевих жителів у лівобережній частині м. Галича була зведена мурована каплиця. Про дату спорудження повідомляє напис на пам’ятному камені, що міститься у храмі ліворуч від входу.

 

У первісному вигляді каплиця існувала до Першої світової війни, впродовж якої була частково зруйнована, а згодом відновлена у 1920-х рр. Під час німецької окупації 1941-1944 рр. із дзвіниці зняли церковні дзвони, їхня подальша доля невідома. У 1960-х рр. за рішенням місцевої влади храм закрили, а весь церковний інвентар вивезли на склад у м. Станіслав. Вдалося врятувати ікону Св. Дмитрія, вона тимчасово зберігалась у Церкві Різдва Христового у м. Галичі. Будівля протягом наступних тридцяти років стояла відчиненою без догляду, що негативно позначилося на її стані.

 

У 1989 р. було проведено капітальний ремонт: відремонтовано дах, отиньковано фасади і внутрішні стіни, відреставровано окремі деталі інтер’єру. Над пілястрами за іконостасом частково поновлено розписи із зображеннями святих Петра та Павла. Фрески «Богоматір з Ісусом», «Св. Миколай», «Св. Дмитро» та «Причастіє Святого Онуфрія», які були раніше знищені, вдалося замінити майстерно виконаними сучасними розписами. Фрески, ймовірно, були написані у рік побудови храму, оскільки на одній із них під верхнім шаром фарби виявлено дату «1831». Зараз у храмі зберігається оригінал і копія ікони Св. Дмитрія.

Урочисте освячення церкви відбулося 8 листопада 1990 р.

 

Будівлі властиві неороманські та неоготичні риси. Розміри споруди 18 х 7,55 м. Мурована, на кам’яному фундаменті, каркасно-стінової конструкції, прямокутна в плані однонавна базиліка - своєрідний «корабель» із півкруглою апсидою. Дах високий трискатний, увінчаний над центральною частиною нави «сліпим» ліхтарем з невеликим шестигранним куполом, форма якого свідчить про пізнішу перебудову.

Споруда є цікавим взірцем малих мурованих однонавних споруд Галичини першої половини XIX ст. Довкола храму розміщений цвинтар, закладений на початку XIX ст.

Сьогодні це діючий храм, який належить громаді УГКЦ».

 

Стенд ілюстрований двома світлинами. На одній зображено вхідний фасад храму зі східної сторони; на другій – сучасний вигляд храму з висоти пташиного лету (південно – західна сторона). Цікаво, що для підготовки останньої світлини, було використано професійний квадрокоптер.

Стенд виконаний з відповідного матеріалу, який не постраждає від негоди; довідкова інформація на ньому є двомовною – українською та англійською мовами, відповідно до існуючих стандартів.

Це четвертий стенд подібного типу встановлений у Галичі, і восьмий за рахунком в районі (а в області вже 63 – ій). Раніше у місті було встановлено такі стенди: перед металевим мостом на ріці Дністер, поруч Галицького замку та церкви Різдва Христового. Також, у районі є ще чотири стенди на наступних об'єктах: руїнах замку Яблоновських (с. Маріямпіль), костелі Благовіщення (с-ще Більшівці), поруч храму Св. Пантелеймона у с. Шевченковому (ХII ст.), коло Галичиної могили у с. Крилос.

Стенд встановлено в рамках «Комплексної регіональної цільової програми розвитку туризму в Івано-Франківській області на 2016-2020 роки», яка розроблена Управлінням міжнародного співробітництва, євроінтеграції, туризму та інвестицій Івано-Франківської облдержадміністрації (Віталій Передерко). Цей стенд був створений за бюджетні кошти в рамках гранту Європейського Союзу.

Безсумнівно, що встановлення інформаційного стенду стало черговим поступом для збереження та популяризації пам’яток культурної спадщини і формування туристичної привабливості славного Галича.

 

Довідково. Національним заповідником «Давній Галич» у 2018 р. було підготовано паспорт об’єкта культурної спадщини на церкву Св. Дмитра; наказом Міністерства культури, молоді та спорту України від 02.04.2020 р. №1638, на підставі законодавчої бази у сфері культурної спадщини та подань і рекомендацій відповідних органів, церкву Святого Дмитра занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення.

Андрій Чемеринський

Менше місяця тому Музей історії Галича (розміщений в колишніх митрополичих палатах) відвідав з метою підготовки віртуального 3D туру відомий фотограф, партнер GOOGLE STREETVIEW, керівник агенції IDRON Studio – віртуальні тури для бізнесу п. Дмитро Малишев.

Минуло небагато часу – і хоча з того моменту п. Дмитро підготував візуалізації ще ряду об’єктів Прикарпаття та інших регіонів – сьогодні кожен зацікавлений в будь – якій точці світу зможе здійснити віртуальну подорож музеєм у Крилосі.

Звичайно, така подорож за допомогою сучасних технологій, не замінить відвідання «живого» музею – але завдяки їй, як приватні особи, так і туристичні агенції зможуть загально оцінити, що можна побачити в музеї, кількість експозиційних залів - щоб спланувати собі поїздку до Крилоса і оцінити орієнтовний час знайомства з представленими артефактами та збереженими пам’ятками.

Ви можете розпочати знайомство з Музеєм історії Галича вже зараз.  Для цього потрібно у комп’ютері чи на смартфоні відкрити додаток Карти Google. У ньому за допомогою віконця пошуку знайти сам об’єкт - Митрополичі палаті (на даний час помилково підписаний як Музей історії релігій Західної України, ця назва незабаром буде розробниками змінена на відповідну). У меню «Фотографії» знаходимо підменю «Кругові панорами» - відкриваємо їх, і маємо можливість пройти, як першим, так і другим поверхом музею; побачити з пташиного лету його довкілля. За допомогою додаткових вказівників – стрілочок обираємо напрямок руху. Приємного перегляду!

3D візуалізація експозиції Музею історії Галича була реалізована завдяки співпраці Національного заповідника «Давній Давній» з відділом туризму Управління міжнародного співробітництва, євроінтеграції, туризму та інвестицій Івано-Франківської облдержадміністрації (п. Віталій Передерко).

Андрій Чемеринський

Сторінка 1 з 75

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:9739

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:18311

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7509

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:8193