В черговий раз працівники Національного заповідника «Давній Галич» взяли участь у прибиранні території Галицького замку. Просимо галичан та гостей міста дотримуватись культури поведінки в громадських місцях. Дякуємо за розуміння!

5 квітня у Митрополичих палатах на Крилоській горі, де розміщується Музей історії Галича відбулася презентація експозиції факсиміле Галицького Євангелія 1144 року. Захід вітальними словами відкрив генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин, наголосивши на значущості й унікальності цієї пам’ятки для Галича, Галицької землі та України загалом. Боже благословення дійству уділили галицькі парохи отець-декан Ігор Броновський та о. Володимир Кузюк УГКЦ. З історичною довідкою про рукописне Євангеліє присутніх ознайомив завідувач Музею історії Галича Тарас Зіньковський, а роль Галича в історії писемної культури Русі-України розкрив науковий співробітник науково-дослідного відділу заповідника, кандидат історичних наук Ігор Коваль. Важливо, що першими відвідувачами нової експозиції стали учні Крилоської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів на чолі з директором Василем Фіголем. Варто зазначити, що поява і оформлення нової експозиції стала можлива завдяки івано-франківському меценату Степану Мазуру, за що адміністрація та працівники заповідника висловлюють щиру вдячність. Отож поспішайте до Крилоса, аби на власні очі побачити цінний рукопис ХІІ ст., адже всього за два місяці Музей історії Галича буде зачинений на реставрацію.

Довідка.

Галицьке Євангеліє 1144 року

Найдавніша рукописна пам’ятка кириличного Чотириєвангеліє (Євангеліє-тетр) досі відома з теренів сучасної України. Текст книги створений між 1 жовтня – 9 листопада 1144 року, що засвідчує автограф невідомого переписувача галицького скрипторію. Розмір пергаментного рукопису 230 х 160 мм, відтак кодекс радше використовувався для щоденного вжитку. У XIV ст. до Євангеліє було додано Синаксарі, Місяцеслов та інші релігійні тексти. 12 червня 1576 року Чотириєвангеліє в Успенській церкві на Крилосі виявив галицький, львівський і кам’янець-подільський єпископ Гедеон Балабан, залишивши пам’ятний запис на сторінках рукопису. Станом на 12 листопада 1679 року власником Галицького Євангеліє був архієпископ та митрополит Сучавський і всієї Молдови Досифей Баріле, котрий мав намір повернути кодекс до Крилоса. За нез’ясованих причин книга наприкінці XVII ст. опинилась у Москві, де й зберігається дотепер у колекції Державного історичного музею під шифром Син. 404. 5 серпня 2018 року факсиміле Галицького Євангеліє 1144 року Національному заповіднику «Давній Галич» подарував Глава і Отець УГКЦ Блаженнійший Святослав Шевчук.

 

Андрій Стасюк

Науково-практичний семінар «Храм Св. Пантелеймона – монументальна  пам’ятка архітектури кінця ХІІ століття» відбувся 3 квітня 2019 р. у Національному заповіднику «Давній Галич». Захід було приурочено до 825-ої річниці згадки про собор у давніх джерелах та Міжнародного дня пам’яток та визначних місць, який ми відзначатимемо 18 квітня. Його учасниками стали музейні працівники, науковці, вчителі історії.  Нагадаємо, що храм Святого Пантелеймона – це  єдина  та унікальна пам’ятка  архітектури Західної України, яка збереглася із княжих часів.

Доповіді для присутніх  на семінарі виголосили науковці Національного заповідника Андрій Стасюк («Розквітлий хрест зі стін храму Св. Пантелеймона: історія однієї геральдичної традиції»), Олег Мельничук («Археологія Пантелеймонівського городища»), Марія Костик («Графіті храму Св. Пантелеймона як історичне джерело»), Андрій Чемеринський («Костел Св. Станіслава (давня церква Св. Пантелеймона) у військових планах, воєнних подіях та пам’яткоохоронній проблематиці (кін. ХІХ – сер. ХХ ст.) та  Андрій Гусак, співробітник Українського  державного інституту культури зі Львова, який мав виступ «Образок із життя ХІІІ ст. (до історії храму Св. Пантелеймона у Галичі). Зауважимо, що усі доповідачі використовували мультимедійний показ, а Володимир Козелківський підготував озвучену презентацію, яка висвітлила тему «Архітектури церкви Св. Пантелеймона», яку присутні із зацікавленням переглянули.

Доповіді були цікавими і змістовними, бо, як бачимо, виступаючі різнобічно підійшли до висвітлення історії храму.  Загалом зазначимо, що дослідження храму Святого Пантелеймона налічує уже більше двох десятків учених, які зробили великий внесок у висвітленні його минувшини. І все ж попри це, як було наголошено наприкінці роботи семінару, ми ще мало про нього знаємо. А це означає, що є ще над чим працювати. І наступні дослідники, використовуючи нові технології, скажуть про цю найвеличнішу пам’ятку давньогалицької архітектури своє вагоме  і, що важливо, нове наукове слово.

Іван ДРАБЧУК

У Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» 27.03.2019 р. відбулася презентація книги «Сапогів – чарівна перлина України».  Авторами книги є жителька села Олеся Біберова та творчий колектив працівників Заповідника, зокрема кандидат історичних наук, науковий співробітник науково-дослідного відділу Ігор Коваль, кандидат історичних наук, завідувач науково-освітнього відділу Андрій Стасюк, молодший  науковий співробітник науково-дослідного відділу Мар’яна Коваль.

І. Коваль розповів про те, як зустрівся з О. Біберовою і пообіцяв їй допомогти видати  книгу про село. О. Біберова зібрала багато матеріалів про історію Сапогова, сільських людей і їх долі. Це була нерозкрита цілина, яку потрібно було опрацювати. Під керівництвом І.Коваля автори крок за кроком вкладали історичний матеріал у потрібні розділи. Завдяки уродженцю села Сапогова Михайлу Лінчевському ця книга побачила світ.

О. Біберова розпочала свій виступ віршем про Сапогів. Вона розповіла, як  писала зі слів людей про село і долі сільських мешканців. Автор вірить, що слово вічне і невмируще, а книга – це пам’ять про людей і її будуть використовувати майбутні покоління.

Андрій Стасюк зазначив, що робота над книгою була нелегкою. Матеріал про середньовіччя потрібно було вивчати в архівах. Важливо, що віднайдено документ, який згадує село під назвою «Сапогово» під 1401 роком. Як засвідчують архівні дані, жителі села займалися пошиттям взуття. Можливо, вони шили взуття і для галицьких князів. А. Стасюк вважає, що треба вивчати  історію населених пунктів, адже історія України базується на історії кожного села і міста.

Уродженець села Сапогова, відомий український меценат, кандидат технічних наук, голова правління закритого акціонерного товариства «Газтранзит» Михайло Лінчевський своєю благодійністю і щедрою добротою неодноразово прислуговувався рідному Сапогову, збудував для громади села величний собор, вклав величезну суму грошей у видання книги про Сапогів. М. Лінчевський відзначив важливість видання книги про Сапогів, бо вона залишиться дітям і внукам, які будуть вивчати історію свого села. «Треба робити корисні справи, адже все це послужить людям», - завершив меценат.

Голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, доктор філософії, директор центру дитячого та юнацького туризму і краєзнавства М. Косило наголосив, що те, що написано – відбулося, а те, що не записали, не обов’язково буде згадане. Тому дуже добре, що є люди, які пишуть і видають книги, бо час змінює усе, зокрема й кордони, а свою історію потрібно знати.

Кандидат історичних наук,  завідувач археологічного відділу Заповідника Тарас Ткачук розповів про підземну історію Сапогова й про те, що археологи будуть мати багато роботи в майбутньому і неодмінно віднайдуть багато знахідок, які розкажуть про давнє минуле Сапогова.

Доктор історичних наук, професор Прикарпатського університету Мирослав Волощук вважає, що мешканці села Сапогів – це жителі колишнього великого Галича. Потрібно досліджувати історію великих і малих населених пунктів, відкривати невідомі сторінки історії в архівах. А перед університетами лежить завдання підготувати плеяду істориків, науковців, які зможуть працювати над історією міст і сіл й повернуть Україні свою спадщину.

Авторів книги піснею «Село моє» привітав уродженець Сапогова, заслужений і народний артист України, професор Прикарпатського університету Володимир Пірус. Співак наголосив, що в книжці про Сапогів переплетені людські долі, а село є однією великою українською родиною.

Щирі слова привітання на адресу авторів прозвучали з уст видавця книги Василя Іваночка, заступника голови Галицької районної ради Люби Гордійчук, заступника генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з менеджменту Ірини Чернеги, колишнього голови Сапогівської сільської ради Марії Богусевич та теперішнього голови Наталії Вістовської.

Творчої наснаги на наступні проекти побажали авторам книги «Сапогів – чарівна перлина України» генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин та заступник з наукової роботи Семен Побуцький.

Марія Костик.

Серед кількох десятків видань, які змальовують героїчні сторінки нашого недалекого минулого, національно-визвольної боротьби 40-50-х рр. ХХ ст., почесне місце займає і нова книга історика-краєзнавця Івана Драбчука «Командири українських повстанців». Це історико-біографічний довідник, у якому вміщено короткі відомості про старшин і підстаршин УПА, котрі займали різні командні посади (від чотових – до командирів великих територіальних одиниць). Вони були уродженцями як Станіславівщини (теперішня Івано-Франківська область), так і інших теренів, але в силу обставин чи обов’язку командували військовими підрозділами ВО 4 «Говерля» УПА-Захід.

Працюючи над висвітленням боротьби воїнів ОУН-УПА, кожен із дослідників стикається з проблемою розшифрування псевдонімів окремих людей. Досліджуючи цю важливу тему, І. Драбчук записував спогади старожилів, опрацював чимало архівних матеріалів і документальних видань, черпав інформацію з інтернет-ресурсів і книг, зокрема з довідника П. Содоля «Українська Повстанча Армія, 1943-1949». Останнє видання, яке побачило світ у Нью-Йорку 1995 р., дало поштовх галицькому досліднику взятися за укладання власного покажчика, бо велика кількість псевдонімів керівників повстанського руху не була розшифрована.

У довіднику І. Драбчука подані псевда повстанських командирів, їх прізвища, імена, по батькові, рік і місце народження, короткі біографічні відомості зазначених осіб, зокрема останні посади, які вони обіймали. Звичайно, як зазначає автор, не всіх командирів повстанців вдалося ідентифікувати, а тому пошук продовжується, розпочата робота триватиме й надалі, адже повернення історичної справедливості – свята справа кожного дослідника-краєзнавця.

Любов Бойко.

Галич здавна мав притягальну силу. До нього приїжджали відомі письменники, художники, політичні діячі. Він був  навіть у полі зору правителів сусідніх та віддалених країн. А все тому, що слава Галича, як важливого політичного, духовного та культурного центру, розносилася далеко за межі його володінь. Якщо усі ці імена зібрати в один перелік, то він буде вражаючим. Скажемо більше, це число може постійно зростати, бо історики час від часу вводять у науковий обіг усе нові і нові імена, життя чи перебування яких пов’язані з Галичем. Ось, до прикладу, хто міг до сьогодні сказати,  був чи не був у Галичі відомий галицький композитор Денис Січинський? Відповідь на це питання знайдете у цій статті.

Денис Січиинський (2 жовтня 1865 р., Клювинці, тепер Гусятинський район, Тернопільська область — 26 травня 1909 р., Станиславів (тепер Івано-Франківськ)— видатний галицький композитор і хоровий диригент, перший професор музики у Галичині, музично-громадський діяч та  педагог. В офіційній біографії цього талановитого митця згадки про його перебування  в Галичі немає. Відомо, що у 1901-1902 рр. він проживав у с. Викторові, де давав приватні уроки дочці місцевого пароха о. Йосифа Домбчевського  - Олександрі (її удома звали Лесею). Від цього села до Галича недалеко, то ж можна було припустити, що  давня княжа столиця не могла залишатися поза його увагою, як мистця. Однак здогади історична наука не приймає, їй потрібні факти. І ми їх віднайшли, точніше поки що один.

Звісно, для цього ми підключили інтернет-ресурси.  Як виявилось, у  Відділі наукових досліджень музичних творів і фотодокументів Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. B. Стефаника збереглася низка рукописних документів, адресованих Ярославові Ярославенку (справжнє прізвище - Ярослав Вінцковський (1880-1858)). Особливу увагу привертає та частина документів, що стосується долі творчої спадщини Дениса Січинського. Її почали збирати і упорядковувати уже після смерті композитора.

Згаданий Я. Ярославенко, який теж був композитором і диригентом,  свого часу листувався з композитором Д. Січинським, підтримував його морально і матеріально. Після смерті останнього самотужки зібрав і передав НТШ його рукописні твори, долучивши 38 листів їх переписки. Також там знаходяться листи Я.Ярославенка до  близьких Д.Січинського, у яких могли зберігатися рукописи знаменитого композитора. Адже  на той час творча спадщина Д.Січинського була дуже розпорошена.

Нашу увагу привернув один лист Я. Ярославенка до Ольчи Січинської, дружини священика із с. Радча, що біля Станиславова. Отець Емануїл Січинський  (1869-1924) був двоюрідним братом композитора. До Радчі Д. Січинський навідувався досить часто, деякий час там мешкав і, як зазвичай він робив у інших галицьких селах, заснував місцевий хор. Дім Січинських був надзвичайно музикальним, що, очевидно, притягувало Дениса. Емануїл грав на флейті, його жінка Ольга була піаністкою високого класу.

Так ось у згаданому листі їмость Ольга перелічує Я.Ярославенку адреси, де бував її родич і де можуть  зберігатися якісь записи (в основному ноти) Д.Січинського. Наведемо уривок із листа: «Нині я Вам подам (правопис зберігаємо. – І.Д,) єще деякі адреси осіб, где пок[ійний] Денис перебував, а іменно: о.Стефанчук Павелче к[оло] Станіславова (отець був диригентом місцевого хору. – І.Д.), пенсионований Комісар скарбу Чорненький, Станіславів, ул[иця] Липова, о[тець] Борачок Яйківці к[оло] Жидачова, Директор Тисовецкий «Народна Торгівля, Станіславів, Лев Гузар, нотар Галича (виділення наше. - І.Д,), пані Гірнякова (з дому Домбчевска Леся) невідоме місце побуту» (тоді вона уже виїхала з чоловіком у м. Лейпціг. - І.Д.). Лист датований 16 червня 1909 року.

Як бачимо, цим повідомленням О. Січинська підтверджує перебування Дениса Січинського у місті Галичі.  Це могло бути у той самий період на початку ХХ століття, коли він проживав у Викторові. Що його могло привести до родини Гузарів? По-перше, дружина  нотаря Лева Гузара Вільгельміна мала музичну освіту, чудово грала на фортепіано. Тому молодий композитор міг з нею спілкуватися на музичні теми, а, можливо, вона щось виконувала і з його речей.

По-друге, знаючи меценатські потуги самого нотаря Галича, можемо припустити, що Л. Гузар міг допомагати Д.Січинському матеріально. Адже відомо, що останній мав богемну натуру, і не дуже переживав, де буде жити і що буде їсти. Тому і «скитався» від одних помешкань до инших. З листа, наведеного вище, досить добре видно, що тут названі адреси, де Січинський бував часто. Про один чи два  приїзди О. Січинська не згадувала б. Тому сподіваємося, що в майбутньому ми про перебування Д. Січинського у Галичі дізнаємося щось більше. Чи мала місце переписка Я. Ярославенка з Гузарами відносно рукописів композитора, встановити, на жаль, не вдалося.

На закінчення хочемо коротко зупинитися на постаті Лесі (Олександри) Домбчинської, у яку був закоханий Д. Січинський, і розрив із якою (через батька священика) тяжко переживав. Її називають першою жінкою диригентом у Галичині і в цьому велика заслуга  саме Д.Січинського.  Після розлуки із ним О. Домбчевська вийшла заміж за доктора хімії Юліана Гірняка (1881 -1970)  і, як було сказано вище, виїхала з ним до Німеччини. Проте, як свідчить инше, віднайдене  нами джерело, вона пізніше повернулась до Львова, де і померла. Дітей у подружжя не було, але з наведеного вище листування стало відомо, що по вулиці Святого Антонія, №1, у Львові на другому поверсі мешкала сестра Олександри  - Наталія Домбчевська.

Іван ДРАБЧУК.

PS. Уважно перечитавши запропоноване Якимом Гораком листування, ми звернули увагу на ще один цікавий момент. Лікар-ветеринар А.Бачинський писав із Бурштина, що у цьому місті проживала мачуха Д.Січинського  Ванда Січинська, яка теж погодилась віддати усі рукописи композитора Я.Ярославенку. Вона працювала аквізитором (працівник страхової комапанії. – І.Д.)  Краківського Товариства забезпечень.

20 березня, в День читання, у Галицькому ліцеї імені Ярослава Осмомисла відбулась акція «Березень. Читають всі!» Як зазначила ініціатор проведення заходу в цьому навчальному закладі, заступник директора Галицької районної бібліотеки по роботі з дітьми Тетяна Миколаївна Гусак, акція проводиться з метою популяризації і підтримки читання серед дітей та залучення до бібліотеки нових користувачів. До акції долучились педагоги та учні ліцею, галичани, для яких читання стало головним у виборі професії.

Ідея проведення Дня читання зародилась у працівників Львівської обласної бібліотеки для дітей. Її підтримали бібліотекарі інших областей, зокрема й Івано-Франківської. 20 березня о 12 годині в усіх бібліотеках, котрі підтримують акцію, дітям читають вголос одну й ту саму книгу. Читцями можуть бути не лише бібліотекарі, але й люди різних професій. Цього року для голосного читання було обрано збірку казок Івана Франка «Коли ще звірі говорили». Власне, минуло 120 років з дня виходу збірки, вперше книга побачила світ у 1899 р.

Школярі молодших класів із задоволенням послухали казки Івана Франка у виконанні старшокласників Валентини Єфтимовської та Віталія Васильчука, а також заступника міського голови Галича Володимира Тарасовича Чуйка і літератора, журналіста, завідувача інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Давній Галич» Любові Ярославівни Бойко.

Тетяна Миколаївна Гусак подякувала усім, хто підтримав акцію, запросила дітей частіше відвідувати бібліотеку, адже там ще стільки непрочитаних цікавих книг!

Любов Бойко.

15 березня минуло  80 років з дня проголошення  незалежності Карпатської України.  Нещодавно івано-франківська газета «Галицька Просвіта» у спеціальному додатку надрукувала список  галичан, які захищали незалежність Карпатської України у 1939 році. Уважно його перечитавши, ми звернули увагу, що троє осіб із 147-ми  у ньому були пов’язані із селами Галицького району. Маючи перед собою відповідну літературу із даної теми, ми вирішили дещо більше про них дізнатися. Однак це виявилося непростою справою, тому розраховуємо на доповнення від наших читачів, які, можливо, про цих галицьких патріотів знають щось більше.
1 .Стефінко Іван (правильно має бути Стефунько. - І.Д.), син Андрія і Анни з дому Макара, 18.01.1914 р.н., с.Бовшів Рогатинського повіту, там і проживає,греко-католик, не одружений, рільник. Затриманий 12.12.1938 р. у с. Рафайлів Надвірнянського повіту лісничою службою і переданий судом першої інстанції Надвірни до  прокурора окружного суду в Станіславові. Дійсний член ОУН.
2. Озарко Володимир, син Андрія і Яніни (друге ім’я Францішка) з дому Кошеля, 14.11.1918 р.н.,  м. Бучач, проживає у с. Дубівці Станіславського повіту, греко-католик, не одружений, вільнонайманий працівник. Затриманий 03.12.1938 р. в. С.Лавочне  Стрийського повіту прикордонною службою і переданий прокурору окружного суду в Стрию.
3. Кривий Олекса, син Федора і Фрузі ( в іншому документі Евфемії. – І.Д.), 30.03.1910 р.н., с. Верхній Вербіж Коломийського повіту, проживає в с. Крилос Станіславського повіту, греко-католик, не одружений, випускник школи торгівлі. Вибув 04.11.1938 р.
Цю інформацію ми передрукували із джерела, щоб не затруднювати читачів у її пошуку. Тепер вияснимо, що можна про цих людей доповнити. На жаль, про перших двох – нічого. Про них немає згадок навіть у ґрунтовному виданні «Воля і доля»,  - Галич, 1997 р., 398 с.
Про третього -  Олексу Кривого відомостей маємо більше. Він народився сім’ї активіста «Просвіти», колишнього січового стрільця Федора Кривого. Після закінчення місцевої школи навчався у Торговельній школі у м. Станиславові. У Крилосі був провідником сільської молоді, організатором товариства «Сокіл», яким керував разом із Мирославом Фіголем. У 1935 році належав до Секція «Молоді української», яка діяла при філії «Просвіти» у  Галичі. Молоді патріоти організували у 1935 році свято Галича, а у 1936 році провели День «Сокола». В оргкомітетах обох свят бачимо і Олексу Кривого.
У середині  30-тих років О.Кривий став членом ОУН. Спочатку він входив до крилоського осередку, який у 1938-1940 рр. очолював Титор Капусняк, а  в 1940-1941 рр. став його керівником. Кілька разів Олексу Кривого заарештовувала польська влада за приналежність до ОУН (перший раз восени 1934 р.), але тримала під вартою недовго, бо не було наявних доказів.  Наприкінці 1935 р. О.Кривий входив до Повітової Екзекутиви ОУН і був її комендантом.  У 1939 році перебував на Закарпатті, де боронив незалежність Карпатської України.
Улітку 1941 року, після проголошення  відновлення Української держави (Акт 30 червня), він вирушив у складі  похідної групи  ОУН на схід. Спочатку  був зарахований у рій Г7, але перевівся у рій Г6, у якому  був ройовим. Дійшов до міста Новоукраїнки на Кіровоградщині, де став начальником районної поліції. Заарештований разом з Іваном Дейдеєм із Єзуполя.  При обшуку в О. Кривого були знайдені обтяжуючі матеріали. Під час слідства тримався  мужньо, нікого з друзів не видав. Засуджений на кару смерті. Розстріляний 30.11.1943 року перед батальйоном поліції як зрадник Німеччини, хоча він ніколи не присягав їй служити.
Ось такі відомості нам вдалося відшукати, хоча, звичайно, і вони не є повними. Проте, сподіваємося, що небайдужі краяни відгукнуться на цю статтю і невдовзі ми будемо короткі біографічні довідки про Івана Стефунька та Володимира Озарка.
Іван ДРАБЧУК

19 березня в Національному заповіднику «Давній Галич» відбулася зустріч читачів з українським письменником, драматургом, публіцистом, редактором і видавцем, головою Львівської обласної організації Національної спілки письменників України Ігорем Гургулою. До того ж І. Гургула – наш земляк, родом зі с. Острів Галицького району.

Завідувач науково-освітнього відділу заповідника, кандидат історичних наук Андрій Стасюк представив гостя, зазначив, що Ігор Гургула – автор багатьох книг, лауреат ряду літературних премій, у тому числі імені Володимира Винниченка та Пантелеймона Куліша. Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький від імені адміністрації установи привітав видатного земляка, подарував йому кілька науково-популярних та краєзнавчих видань про Галич.

А далі слово мав Ігор Гургула. Письменник поділився секретами творчої кухні, розповів про своє сприйняття світу, враження від подорожей в інші країни, ознайомив слухачів з кількома творами, прочитав власні вірші про Галич, притчі. Ігор Васильович з 18-и років живе у Львові, та з теплотою згадує Галич і взагалі з пієтетом ставиться до малих містечок, адже тут, вважає письменник, є справжня українськість, непоказний патріотизм, тут щиро дотримуються традицій. І. Гургула – автор 27-и книг: п’яти поетичних збірок, 12 повістей, 3 романів, книг есеїв та публіцистики. Книга-есей Ігоря Гургули «Лео Бельгікус» визнана найкращою в номінації Костянтина Родика за 2016 рік як твір про мандри і туризм. А книга «АТОманія» рекомендована для позакласного читання у школах. Останнє видання написане після того, як письменник побував у зоні воєнних дій на сході України.

Сподіваємось, що І. Гургула ще не раз завітає в Галич – свою «велику» Батьківщину, як наголошує письменник.

 

Любов Бойко.

Ocтaннi poки ХІХ cт. були дужe кpитичнi для peлiгiйнoгo життя в Гaличинi, paдикaлiзм, coцiaлiзм i iншi тeчiї poзвивaлиcя швидким тeмпoм. Ha тoй чac Cтaнicлaвcькa єпapхiя вxoдилa дo cклaдy Гaлицькoї цepкoвнoї пpoвiнцiї i пiдпopядкoвyвaлacя Гaлицькoмy митpoпoлитoвi. Єпаpхiю oчoлювaли Юлiaн Пeлeш (1885-1891), Юлiaн Cac-Кyїлoвcький (1891-1899), Aндрeй Шeптицький (1899-1900), Гpигopiй Xoмишин (1904-1946). Пoчинaючи з 1900 пo 1904 pp. Cтaнicлaвськa єпapхiя бyлa вaкaнтнoю, якoю yпpaвляв y дyхoвних cпpaвaх apхипpecвiтep єпиcкoпcькoї кaпiтyли o. Bacиль Фaцiєвич (1847-1921). A вжe 16 квітня 1904 р. aвcтрiйcький цicap iмeнyвaв Гpигoрiя Хoмишинa Cтaнicлaвcьким єпиcкoпoм-opдинaрiєм, вcyпepeч oпiнiї нaмicникa Гaличини Aндpiя Пoтoцькoгo. Тpи iєpapхи – митpoпoлит A. Шeптицький, єпиcкoп Пepeмишля Кocтянтин Чехoвич (1847-1915) i вipмeнcький apхиєпиcкoп Йocиф Teoфiл Teoдopoвич (1864-1938) виcвятили нoмiнaнтa нa єпиcкoпa i дoвepшили йoгo iнтpoнiзaцiю 19 чepвня 1904 p. y Cтaнicлaвiвcькiй кaтeдpi.

Cтaнicлaвcькa гpoмaдa пoдapyвaлa нoмiнaнтy митpy тa жeзл, викoнaний y мaйcтepнi Дyдкeвичa, яким єпиcкoп кopиcтyвaвcя aж дo apeштy (пoдaльшa дoля жeзлу нeвiдoмa, oчeвиднo вiн бyв пepeдaний дo Мocкви). Гpaф Пoтoцький пoдapyвaв кapeтy i пapy кoнeй, якi єпиcкoп пpoдaв, oдepжaнi кoшти викopиcтaв нa рeлiгiйнi цiлi, a caм зaвжди хoдив пiшки дo кaтeдpи нa Лiтypгiю.

Cвoю дiяльнicть єпиcкoп poзпoчaв iз peкoлeкцiй для дyхoвeнcтвa, щoб тaким cпocoбoм пepeвихoвaти, змiцнити дyхoвнo i зaoхoтити дo peвнoї дyшпacтиpcькoї пpaцi. Hacтyпним йoгo кpoкoм cтaлo вiдкpиття дyхoвнoї ceмiнapiї (пoчaлa poбoтy з 1907 p.), щo мaлa вихoвaти нoвe пoкoлiння гpeкo-кaтoлицькoгo дyхoвeнcтвa. У тoмy ж 1904 p. єпиcкoп Г. Хoмишин пiд чac  Apхиєpeйcькoї Cлyжби Бoжoї ypoчиcтo пepeдaв вcю єпapхiю пiд ocoбливий Пoкpoв Heпopoчнoгo Зaчaття Пpeчиcтoї Бoгopoдицi. A вжe 1 лиcтoпaдa 1918 р. y Львoвi бyлa пpoгoлoшeнa Зaхiднo-Укpaїнcькa Hapoднa Pecпyблiкa, якy пiдтpимyвaв єпиcкoп. Зa йoгo peкoмeндaцiєю oтця дoктopа Iвaнa Лятишeвcькoгo (1879-1957) бyлo oбpaнo  peфepeнтoм peлiгiйних cпpaв пpи Дepжaвнoмy Ceкpeтapiaтi ocвiти ЗУHP. 1922 p., y чeтвepтy piчницю пoльcької oкyпaцiї Зaхiднoї Укpaїни, єпиcкoп пepшим пiдпиcaв звepeнення УГКЦ «Дo вcьoгo кyльтyрнoгo cвiтy», яким зacyджyвaв жaхливy пoлiтикy пoльcькoгo ypядy пpoти yкpaїнцiв. Вiн пepшим зaпpoвaдив хpecний хiд пiд чac cвят Зicлaння Cвятoгo Дyхa нa мoгилi бopцiв зa вoлю Укpaїни, якi cпoчивaли нa cтaнicлaвiвcькoмy цвинтapi. Кpiм тoгo, Г. Xoмишин дбaв пpo виcoкий piвeнь нaвчaння y дyхoвнiй ceмiнapiї. Як гoлoвa «Piднoї шкoли» y Cтaнicлaвoві, мaтepiaльнo пiдтpимyвaв yкpaїнcькy ocвiтянcькy ycтaнoвy. Бyв opгaнiзaтopoм тoваpиcтвa «Cкaлa» (1934), гoлoвним зaвдaнням якoгo бyлo зacнyвaння читалень і бібліотек при парафіях, а також поширення Католицької Акції. 14 жовтня 1933 р. влaдикa Г. Хoмишин видaв пacтиpcький лиcт пpo Кaтoлицькy Aкцiю, пiдсyмки якoї бyли пiдвeдeнi y 1939 p. в книзi «Kypc  Kaтoлицькoї Aкцiї y Cтaнicлaвoвi». Бyв зacнoвникoм Toвapиcтвa «Бeзжeннi cвящeники iм. Cвятoгo Йocaфaтa» i «Пoхopoннoгo тoвapиcтвa cвящeникiв», щo мaлo мaтepiaльнo пiдтpимyвaти вдiв i дiтeй пoмepлoгo cвящeникa. Вci cвящeники Cтaнicлaвiвcькoї єпapхiї бyли члeнaми Вcecвiтньoгo Toвapиcтвa Aдopaцiйнoгo.

Пiд чac пepшoї бiльшoвицькoї oкyпaцiї нoвi пpaвитeлi зaбpaли пpимiщeння дyхoвнoї ceмiнapiї i чacтинy єпиcкoпcькoї peзидeнцiї, в якoмy чacткoвo знищили apхiви. Дeкілька paзiв викликaли 72-piчнoгo влaдикy нa принизливi пepecлyхaння дo HКВC, aлe вci цi пepecлiдyвaння i пoгpoзи apeштy нe злaмaли мyжньoгo cинa Цepкви i нapoдy. Вiн y кaтeдpi вигoлocив вci 30 тpaвнeвих пpoпoвiдeй, a в дeнь Пpecвятoї Євхapиcтiї нic Haйcвятiшi Taйни вyлицями Cтaнicлaвoвa.

Пicля зaкiнчeння Дpyгoї cвiтoвoї вiйни бiльшoвицькi oкyпaнти, cп’янiлi вiд нecпoдiвaнoї пepeмoги i пoв’язaнoї з нeю бeзкapнicтю i вceдoзвoлeнicтю, poзпoчaли шиpoкo нaкpecлeнy aкцiю пo лiквiдaцiї УГKЦ як єдинoї oпopи yкpaїнcькoгo нapoдy. 11 квiтня 1945 p. eнкaвeдиcти apeштyвaли єпиcкoпa Г. Xoмишинa тa iнших членiв кaпiтyли, бaгaтo cвящeникiв, мoнaхiв, мoнaхинь тa ceмiнapиcтiв. Зaapeштoвaнoгo влaдикy бyлo пepeвeзeнo дo львiвcькoї тюpми, a звiдти – дo Лyк’янiвcькoї y Kиєвi, дe вeлocя тaк звaнe cлiдcтвo. Пoмep влaдикa Гpигopiй Хoмишин y 1949 p. як icпoвiдник – зa кaтoлицькy вipy, xpиcтиянcькy пpaцю для цepкви i нapoдy тa вeликy ocoбиcтy пpaвeднicть. Бyвши дoктopoм бoгocлiв’я, oпyблiкyвaв в 1910 p. «Пacтиpcький лиcт пpo чacтe i щoдeннe Cвятe Пpичacтя», в 1912 p. – «Пpo Haйcвятiшy Євхapиcтiю», 1919 p. нaпиcaв фyндaмeнтaльнy пpaцю «Haбoжecтвo дo Haйcвятiшoгo Cepця Гocпoда Haшoгo Icуca Xpиcтa» (бiльш вiдoмa, як «Чepвoнa Книжкa») i «Вiдoзвa дo Вceчecнoгo Дyхoвeнcтвa Cтaнicлaвiвcькoї Єпapхiї o пpeci як дyжe вaжнiй збpyї нинiшньoї дoби» (Cтaнicлaвiв, 1931).  Cвoєю пoпyляpнicтю cepeд пpocтoлюддя, yкpaїнcькoю cвiдoмicтю, здoбyв cлaвy пpeкpacнoгo пpoповiдникa i peвнoгo cлyжитeля y Гocпoдньoмy винoгpaдникy.

Ocoбa вeликoгo мyжa єпиcкoпa Гpигopiя Хомишинa є вeликoю пocтaттю минyлoгo cтoлiття, ocкiльки він зaлишив пicля ceбe нeпpoминaючий cлiд в icтopiї УГКЦ тa yкpaїнcькoгo cycпiльcтвa. Дiяльнicтю в iм’я блaгa Цepкви тa cвoгo нapoдy влaдикa Гpигopiй Хoмишин cпoдoбився вiнця мyчeництвa зa вipy Xpиcтoвy, i бyв пpoгoлoшений пaпoю Pимcьким Iвaнoм Пaвлoм ІІ блaжeнним пiд чac icтopичнoгo вiзитy в Укpaїнy y чepвнi 2001 poкy.

Aннa Жoлoб

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:8957

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:17007

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7139

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:7610

Troy Apke Authentic Jersey