18-19 вересня на Замковій горі в Галичі відбувся фестиваль історичної реконструкції «Галицьке лицарство». Його організаторами стали Івано-Франківська обласна державна адміністрація, Івано-Франківська обласна рада, громадські організації «Поступовий гурт франківців» і «Наш Захід», Галицька міська рада. Долучився до проведення фестивалю і Національний заповідник «Давній Галич», на території якого, власне, й відбувся захід. Інформаційними спонсорами дійства були телерадіокомпанії «Галичина», «Карпати», «Вежа», «РАІ», газета «Галицьке слово».

На фестиваль зібрались учасники клубів історичної реконструкції з Івано-Франківська, Львова, Чернівців, Луцька, Рівного, Житомира, Києва. Лицарський турнір відбувався у різних номінаціях, воїни в середньовічних обладунках змагались на ристалищі окремо й цілими командами. Особливо цікаво було дітям. Після закінчення поєдинків вони могли доторкнутись до кольчуги чи шолома або й одягнути їх, потримати в руках спис чи сокиру, сфотографуватися з лицарем на згадку. Прекрасні дами в середньовічному вбранні супроводжували своїх захисників, підтримували їх у змаганні.

Для дітей були також організовані різноманітні конкурси та ігри, зокрема теренова гра «Вовче коло». А ще юні глядачі і їх батьки з задоволенням подивились виставу «Підкова щастя», яку підготували актори Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок імені Марійки Підгірянки. Постановка відбувалась під відкритим небом, біля стін замку, і це справді нагадувало середньовічні ярмарки і балагани, коли мандрівні артисти зупинялись у якомусь поселенні й розважали натовп цікавих своїм мистецтвом. Івано-франківські актори розповіли про давні традиції лялькових вистав, показали основні види ляльок, які використовуються у грі.

Впродовж двох днів фестивалю перед слухачами виступали рок- і етногурти, зокрема «Бурдони Черна» з Чернівців. Майстри народного ужиткового мистецтва демонстрували свої вироби: кераміку, сувеніри з дерева, вишиванки, прикраси з бісеру тощо, які можна було придбати. «Середньовічні» умільці – ковалі, гончарі, чоботарі – розповідали, як виготовляється та чи інша річ, хто хотів, міг спробувати зробити сам. А ще можна було скуштувати страви давньої і сучасної кухні. Була й духовна пожива – книги з історії нашого краю, буклети, фотоальбоми, які підготували працівники Національного заповідника «Давній Галич».

У суботу ввечері на Замковій горі відбулось лазерне шоу, а також актори Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка зіграли виставу «Фелікс Австрія» біля Галицького замку.

У неділю осіння прохолодна дощова погода змусила людей одягнутись тепліше. На Замковій горі відбулися фінальні лицарські поєдинки між командами, а також учасники фестивалю відтворили біля стін Галицького замку літописну битву 1221 р. під Галичем.

Як зазначали гості міста, Галич має потужну ауру. Тут відчувається дух минувшини, звідси бере початок історія нашої державності.

Любов Бойко

У Національному заповіднику «Давній Галич» відбулися історико-літературні читання «Для України наша любов», присвячені 165-ій річниці від дня народження видатного українського письменника, публіциста, науковця, громадського і політичного діяча Івана Яковича Франка.

Перед присутніми з доповідями та читанням Франкової поезії виступили історик-краєзнавець, провідний редактор Іван Драбчук («Родина Івана Франка»), завідувачка інформаційно-видавничого сектору Любов Бойко («Тричі мені являлася любов…»), завідувачка науково-дослідного відділу Марія Костик («Іван Франко – дослідник історії і культури українського народу»), наукова співробітниця відділу Мар'яна Коваль («Основні віхи життя і творчості Івана Франка»).  Книжкову тематичну викладку літератури підготувала бібліотекарка Любов Ониськів.

Упродовж своєї понад 40-літньої діяльності Іван Франко надзвичайно плідно працював як письменник і перекладач, літературний критик і публіцист, науковець, фольклорист, історик, соціолог, політолог, економіст, філософ. Його творчий доробок, написаний українською, польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів.

Усього за життя І.Франка окремими книгами і брошурами побачило світ понад 220 видань, у тому числі 60 збірок його власних і перекладних творів різних жанрів. Він був одним із перших професійних українських письменників, тобто заробляв на життя літературною працею.

Творча спадщина Івана Франка багата і різноманітна. Здається, немає царини культури і науки, в якій би не працював великий син українського народу.

Любов Бойко

Навесні цього року літературна громадськість відзначала 150-річний ювілей відомого письменника, громадського діяча Василя Стефаника, а 27 серпня минуло 165 років від дня народження генія української нації Івана Франка. Працівники Національного заповідника «Давній Галич» вирішили відвідати місця, пов’язані з цими видатними постатями. Насамперед побували в с. Русів біля Снятина на Івано-Франківщині. Там відвідали оновлений літературно-меморіальний музей Василя Стефаника, оглянули цікаву експозицію. Наукова працівниця Наталя Орчик провела змістовну екскурсію, розповіла про невідомі факти з життя письменника. Ми також відвідали садибу, в якій народився і жив видатний новеліст.

А далі наша подорож пролягла в село Криворівню Верховинського району, що з ХІХ ст. стало місцем відпочинку і творчих студій багатьох діячів української культури. Тут, у хаті, де в 1905-1914 роках жив Іван Франко, створено музей, працівники якого сумлінно зберігають експонати, що свідчать про перебування письменника, а також доповнюють експозицію новими експонатами. Завідувачка музейного закладу Ганна Луцюк захоплено розповідала про те, як Іван Якович проводив час у Криворівні, хто приїжджав до нього в гості. Тут письменник не тільки відпочивав, а й творив.

У цьому селі перебував і видатний історик Михайло Грушевський із сім’єю. В 2003 році створено музей-садибу українського культурно-політичного діяча, літературознавця і письменника. Працівниця музею Дарія Марусяк пригадувала почуте від старожилів села про світочів нашої культури, котрі облюбували мальовниче село на березі Черемошу й отримували наснагу для праці і творчості.

Довколишня краса нікого не залишає байдужим. Уродженка села Параска Степанівна Плитка (1927-1998), мистецький псевдонім Горицвіт – це справжній самородок, дарунок цієї гірської місцевості. Попри складну долю, нелегкі, часто трагічні обставини життя, гуцульська письменниця і художниця створила більше півсотні томів власноруч написаних гуцульським діалектом книжок, сотні малюнків, витинанок тощо. Про це нам детально розповідала її родичка Василина Харук. У невеличкій хатинці на горі, де минула значна частина життя гуцульської мисткині й де народились самобутні твори, пані Василина емоційно декламувала її вірші, показувала малюнки і витинанки, рукою Параски написані й оформлені книжки, які вона називала своїми діточками. З Параскою Плиткою-Горицвіт ми, студенти-філологи Львівського університету Франка, мали можливість спілкуватися під час фольклорної практики в Криворівні у 80-их роках під керівництвом св. п. професора Івана Денисюка. Від неї записали гуцульські співанки і примівки, в т.ч. її власні…

У Криворівні ми помолилися в церкві Різдва Пресвятої Богородиці. Це унікальна дерев'яна споруда. Існує переказ, що її в 1719 році перенесли на пагорб із присілка Заріччя, що на другому березі ріки Чорний Черемош. Стіни цього храму пам'ятають Якова Головацького, Івана Франка, Михайла Грушевського, Михайла Коцюбинського, Гната Хоткевича, Володимира Гнатюка та багатьох інших визначних особистостей. У 1901 р. церкву відвідав з пастирським візитом Єпископ Станіславівський, а пізніше Митрополит Андрей Шептицький.

Побували ми і в хаті-ґражді, де привітна господиня пані Василина пригадала нам особливості побуту гуцулів, розповіла про давні звичаї і традиції, що збереглися донині. Тут ми купили на пам'ять дерев'яне намисто, гуцульські сувеніри, збір карпатських трав для запашного чаю (чи гарбати?).

А далі поїхали у Верховину – серце Гуцульщини. Власне тут діє Музей Гуцульщини, де зібрана багата колекція гуцульського одягу, вишивки, картин, посуду, речей домашнього вжитку, виробів із дерева, глини тощо. Науковий співробітник музею Юрій Кречуняк почав свою розповідь від сивої давнини, ілюстрував її то звертаючи увагу на унікальні експонати,то граючи на дримбі, – й дійшов до нашого часу, коли вільнолюбні мешканці гір разом з іншими українцями творять новітню історію, стоячи на Майдані чи захищаючи державу на сході України. Співробітниця музею Галина Кутащук подарувала нам добірку книжок, серед них і «Жиб'ївські новелі» Онуфрія Манчука. Я відкрила для себе цього письменника Його твори, написані гуцульською говіркою, захоплюють неповторною атмосферою життя і побуту, звичаїв і повір'їв гуцулів.

Помандрували гірськими стежками, подихали цілющим повітрям, погуляли вулицями міста і вступили на ринок…

Наша подорож продовжилась у Ворохту, Яремче, Надвірну, Івано-Франківськ і завершилася там, звідки починалася – в Галичі. Ми не вперше відвідуємо ці міста і села, тамтешні музеї і пам'ятки, але щоразу дізнаємося щось нове, освіжаємо спогади й емоції. А ще набуваємо нових знайомих, котрі зберігають рідну культуру, вболівають за долю держави.

Любов Бойко

19 серпня, на свято Преображення Господнього, в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбулося відкриття персональної виставки івано-франківського художника Івана Гавриліва «Знаменні події і видатні постаті України», присвяченої 30-річчю Незалежності нашої держави. Митець вибрав для огляду полотна, на яких зображені віхи нашої історії, а також відомі українці, котрі своїм життям, працею і творчістю прислужилися рідному краю: письменники, духовні особи, князі і гетьмани, герої новітнього часу. Як зізнався сам автор, він завжди мріяв привезти в Галич свої картини й ось нарешті його мрія здійснилася.

Іван Михайлович Гаврилів народився 5 вересня 1938 року в Івано-Франківську. Впродовж довгого творчого шляху працював художником-рекламістом, декоратором у міських закладах культури, у виробничих майстернях Художнього фонду України тощо. В доробку митця – художнє оформлення прикарпатських церков, санаторіїв на Львівщині. Художник створив серію портретів визначних осіб української історії, а також неповторні пейзажі та натюрморти. За роки Незалежності організував шість персональних виставок. Іван Гаврилів – лауреат обласних премій ім. І.Вагилевича та І.Крипякевича.

Відкриваючи виставку, модератор заходу, завідувач науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк запросив священника Галицького деканату УГКЦ о.Володимира Кузюка та Галицького декана ПЦУ о.Євгена Стасюка уділити благословення усім присутнім.

-Виставка є добрим поштовхом у тому напрямку, в якому повинна рухатися Україна, – сказав о. Володимир Кузюк. – Українці повинні створити таку державу, за яку боролися всі ті, хто зображений на картинах.

Галицький декан ПЦУ о.Євген Стасюк зазначив, що Бог обдарував митця неабияким талантом. У своїй творчості художник відображає шлях до Незалежності нашої держави не тільки за 30 років, а й за весь період, відколи вона постала.

Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький наголосив, що наша держава має більш ніж тисячолітню історію. Художник проілюстрував багато важливих подій, зобразив видатних людей краю, серед них і володарів Володимира Великого, Данила Галицького.

Ця подія зібрала в залі колег митця, науковців установи, привітати гостя прийшов і голова Галицької ОТГ  Олег Кантор.

Завідувач науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк коротко розповів про творчість нашого земляка, охарактеризував його картини, запропонував організувати виставку в Національному заповіднику «Давній Галич» до 1125-річчя від часу першої письмової згадки про Галич.

Любов Бойко

18 серпня в конференцзалі Національного заповідника «Давній Галич» відбулися історичні читання «Острозька Біблія – перлина українського друкарства» (до 440-річчя з часу виходу Біблії з друку). З цікавими доповідями і повідомленнями виступили науковці Марія Костик, Андрій Стасюк, Мар'яна Коваль. Завідувачка науково-дослідного відділу Національного заповідника «Давній Галич» Марія Костик розповіла про історію видання Острозької Біблії, її значення для подальших передруків Священного Письма. Доповідачка підкреслила, що книга стала канонічним текстом для православних церков. Острозькою Біблією послуговувався весь православний слов'янський світ.

Завідувач науково-освітнього відділу НЗДГ, кандидат історичних наук Андрій Стасюк озвучив тему «Острозька Біблія – серед службових книг Крилоського монастиря». Як припускає науковець, Священна Книга була присутня в Крилосі, ченці використовували її для релігійних потреб до ХVІІ ст. Пізніше Острозька Біблія була втрачена – вона могла потрапити в Центральний архів або музеї чи бібліотеки Львова.

Молодша наукова співробітниця науково-дослідного відділу установи Мар'яна Коваль повідомила про видатного діяча ХVІ ст. Івана Федорова (Федоровича), засновника книгодрукування на Русі, його видавничу діяльність у Львові та Острозі. Саме з цими містами пов’язані найважливіші періоди життя видатного книгодрукаря. У Львові вийшли друком «Діяння та Послання Святих Апостолів» і «Буквар, в Острозі побачило світ кілька книг, серед них – перша повна слов'янська Біблія, відома як Острозька.

12 серпня минуло 440 років із часу видання Острозької Біблії. Саме цього дня 1581 р. побачило світ перше повне видання всіх книг Святого Письма церковнослов’янською мовою. За словами мистецтвознавця Миколи Бендюка, князь Острозький запросив для перекладу Біблії найкращих фахівців – знавців латинської, грецької мов та івриту. Німецький гравер створив ілюстрації до книги – зображення Тріумфальної арки та козака-херувима. Острозька Біблія має 1256 сторінок, її тираж у межах 1,5-2,5 тисячі примірників. До наших днів дійшло 350 примірників Острозької Біблії, з них 50 є в Україні.

Любов Бойко

Струсів – село, яке розміщене на галицькому Поділлі на берегах річки Серет, притоки Дністра. Його попередня назва -

Підбогородичне. Сучасна назва походить від прізвища родини Струсів. Останні володіли ним до 1627 р., коли помер Микола Струсь, галицький староста. Пізніше власники змінювалися, але назва залишилася.

Найбільше прославила Струсів родина Гірняків. «Патріархом» славетного роду був Осип Гірняк (1848-1926), синткача й сільського музики. Півстоліття він прослужив дяком у струсівській церкві. В некролозі («Діло» від  22 травня 1926 р.) сказано що він: «належав не тільки до найкращих і найсвідоміших одиниць з поміж наших дяків, але й до найкращих синів українського народу... Був зразковим батьком і виховав своїх дітей не тільки на втіху собі, але й на користь цілого народу».

Осип Гірняк був родом із села ОстрівцяТеребовельського

повіту. Після закінчення сільської школи, пішов по дяківській

лінії, хоча спочатку працював підлісничим у лісах графа Баворовського. Його природні здібності й весела вдача промостили йому шлях ізсела до Струсова. Був він майстром дяківського діла, за що в ціломудеканаті користувався великим авторитетом.

Був одружений ізСофією Рижевською (1850-1942), яка народила йому тринадцятеро дітей.Із них в живихзалишилось восьмеро, семеро синів і дочка: священик, громадський діяч Юстин (1877-1958), виховниця молоді, педагог Йоанна (1879-1944), доктор хімії, автор наукових праць Юліан (1881-1970), лікар ветеринарії Євген (1883-1954), доктор філософії, військовик, педагог, громадський діяч Никифор (1885–1962 рр.), педагог Омелян (1888-1942, розстріляли фашисти разом із сином), видатнийактор, автор спогадів Йосип (1895-1989), економіст, діловодВолодимир (1897-1964).Як бачимо, всі сини Осипа Гірняка отримали вищу освіти. Навіть нині для такої багатодітної родини таке непросто, а що говорити про ті часи?

Нижче подаємопро них ширші відомості.

Юстин Гірняк народився 11 лютого 1877в Бучачі. Закінчивши богословські студії у Львові, 1 вересня 1899 року був висвячений на священника. З 1899 року до 1902 року був сотрудником  на парафії УГКЦ в с. ГвіздецьНадвірнянського повіту. Працював катехитом у школах в Коломиї, а на початку 1903 року повернувся до душпастирської роботи, ставши парохом у с. Тязів. З 1912 року працював катехитом у Станіславі. Був заочним аспірантом при богословському факультеті Віденського університету, однак початок Першої світової війни не дозволив йому завершити докторат. У 1915-1916 роках - тимчасовий адміністратор в Ямниці, у 1916-1917 - в Торговиці. У серпні 1915 року став деканом Єзупільського деканату УГКЦ. У 1920 році поселився в с. Ямниціі служив тут аж до Другої світової війни. 1928 р. призначений радником Єпископської консисторії в Станиславові, а в 1932 р. — деканом Станиславівського деканату. 15 жовтня 1932 р. іменований почесним крилошанином при Єпископській капітулі.

У Ямниціо. Ю. Гірняк ініціював відродження філії товариства «Просвіта», став її першим головою, був одним із засновників місцевого відділення тіловиховного товариства «Сокіл» (1929 р.).

У зв'язку з наступом радянських військ на Західну Україну, був змушений виїхати до Чехословаччини, а так - до Австрії. Інсбруцьким єпископом був назначений деканом усіх українських таборів переміщених осіб і парохій в Тіролі. Сам став душпастирем УГКЦ в Інсбруці, де також був головою Братства св. Андрея.

У 1948 році переїхав у Велику Британію, був парохом у м. Рочдейл у північно-західній Англії. Завдяки його заходам парафія отримала від місцевої Римо-католицької парафії церкву і церковний дім у виключне користування за мінімальну орендну плату.

У грудні 1951 року виїхав у США, де працював священником-помічником при парафіях УКЦ у м. Нью-Гейвен (1951-56 рр.) та у Філадельфії (1957-58 рр.) і був духовним опікуном Пласту в США. Серед його публікацій — «Коротка біблійна історія Старого і Нового Завіта» (Станиславів, 1930), «Плян навчання релігії в народних школах» (Станиславів; 1932), «Малий катехизм християнсько-католицької релігії» (перевидано: Лювен, 1946), різні статті в «Українському житті» (Станиславів) та інших газетах у 1920-30-х роках. У останні роки життя працював над словникомцерковнослов'янської мови, який почав укладати ще в 1941 році.

Помер 16 липня 1958 року в містечку Реймі (штат Пеннсильванія, США), похований на українському католицькому цвинтарі Святої Марії у Фокс-Чейсі (Філадельфія).

Юліан Гірняк (псевдоніми ікриптоніми – Олекса М., Ю. Г. та ін) народився 08 березня 1881р. у с.Струсів. Доктор технічних наук (1905 р.).Дійсний член НТШ (1908). Закінчив університеті Політехніку у Львові. Поглиблював студії влабораторії І. Пулюя (м. Прага, 1905–1906 рр.). У1919 р. запрошений на посаду професора в Українському університеті в м. Кам’янець-Подільський. Викладав в українських гімназіях уЛьвові, Тернополі та Станіславі. У 1921–1925 рр. – професор Українськоготаємного університету у Львові. Після вересня 1939 р. – доцентЛьвівського політехнічного інституту. В 1941 р. емігрував до США. Авторчисленних наукових та публіцистичних праць. Був одружений із Олександрою (Лесею), дочкою о.ЙосифаДомбчевського, пароха с. Викторова коло Галича, яка померла ще у період проживання подружжя у Львові. Дітей у подружжя не було.Помер Ю.Гірняк 5 червня 1970 р. у  м. Пассау (США)

Никифор Гірняк(псевдоніми та криптоніми– Граб,Н. Граб, Незламний Граб, Їжаченко, Ничипір Строгий_Їжаченко,Ніцько, Н. Г., Г-к та ін.)народився 23 липня 1885 року в с.Струсів. Перші два класи він ходив у Станиславові до польської гімназії, а від третьої в Коломиї. Був найкращим учнем в класі та помагав своїм товаришам. По матурі студіював українську мову й історію Сходу Європи у Львові, а потім по вислуженні року служби у війську перейшов до Відня й був учнем славного професораЯґіча. 3акінчив студії в 1910 році. Там же склав докторат.Вчителював у Рогатинській гімназії, був Комендантом Коша Україн¬ських Січових Стрільців Тернопільської військової округи за часів ЗУНР, очолював мобілізаційний відділ Української Галицької Армії. У 1921 р. був у Києві, як голова Шкільної Секції при Губерніальній Народній Освіті. Літом того ж року повернувся до Галичини й осів у Тернополі. Почав вчити в гімназії Рідної Школи. Тут заснував 32 Курінь Юначок ім. О. Пчілки. Згодом працював директором Тернопільської гімназії, брав участь у діяльності «Просвіти», «Пласту», видавав у Тернополі часопис «Громадянин», був членом НТШ.

Під час Другої світової війни працю¬ вав шкільним референтом Українського Центрального Комітету, вчи¬телював у Австрії, Німеччині, до кінця свого життя очолював Братство Українських Січових Стрільців.У США заснував українську школу і працював її директором, був діяльним у «Пласті», організував видавничий кооператив «Червона Калина».

Н. Гірняк також є автором праць «Організація і духовний ріст Українських Січових Стрільців»(Філадельфія, США, 1955), «Полковник Василь Вишиваний» (Вінніпеґ, Канада, 1956), «Останній акт трагедії Української Галицької Армії» (США: УВВІ, 1959), а також понад 100 публікацій у збірниках і часописах України й за кордоном.

Ще у 1914 році Н.Гірняк одружився із Марією Стебницькою (1889-1980) – відомою співачкою та громадською діячкою, яка походила із містечка Микулинці на Тернопільщині.Мали 6 дітей, з них 3 - Тарас, Володимир та Ярина померли немовлятами. Найстарший син Богдан, донька Любов і син Олександр.

Йосип Гірняк народився 14 квітня 1895 р., с. Струсів. Член Української академії мистецтв і науки.Акторську біографію розпочав у 1914 р. в театрітовариства «Руська Бесіда», продовжив упохідному театрі УСС. Працював в Українськомудраматичному театрі ім. І. Франка, «Березолі» (м. Харків) під керівництвом Леся Курбаса.

27грудня 1933 р. Й. Гірняка заарештували органиНКВД, заслання відбував у концтаборі в Чиб’юу Комі. Після звільнення – актор і режисер уХарківському театрі ім. Т. Шевченка,драматичній трупі Львівського оперного театру, де поставив спектаклі«Гамлет» В. Шекспіра (вперше на українській сцені), «Мина Мазайло»М. Куліша, «Камінний господар» Лесі Українки. При цьому театріорганізував у 1943 р. драматичну школу.

В 1944 Й. Гірняк еміґрував до Австрії,згодом до Німеччини, де працював в українському табірному театрі. У1946 р. із дружиною Олімпією Добровольською (1892-1990), уродженкою Одеси, організував театр-студію, якийдіяв до 1951 р., і поставив 15 вистав. Займав відповідні посади в Асоціаціїукраїнських акторів Німеччини.

Від 1947 р. – в Нью-Йорку (США). Туточолював Український театр в Америці, Театр слова (разом із О. Добровольською).

Зіграв 171 роль, зокрема: Феноген («Хазяїн» І. Карпенка-Карого), Кукса («Пошились у дурні» М. Кропивницького), МинаМазайло, Кум, Зброжек («Мина Мазайло», «Народний Малахій»,«МакленаГраса»М. Куліша). Як режисер поставив 65 вистав, зокрема: «Гайдамаки» заТ. Шевченком (194 р.), «Мати і я» та «Зайві люди» за М. Хвильовим (1949)та ін. Знявся у фільмі «Вендетта» (1924 р., м. Одеса).

Від 1956 р. він – продюсері диктор радіо «Свобода». Автор праць «Двадцятиріччя «НародногоМалахія» (1948 р.), «Лебедина пісня Леся Курбаса» (1951 р.), книги«Спомини» (1982 р.), статей на театральну тематику в періодиці.Помер 17 січня 1989 р. в Нью-Йорку.

Володимир Гірняк народився 15 жовтня 1897 р., с. Струсів.Навчався в гiмназiях Коломиї та Рогатина.Доброволець Легіону УСС, воював в УГА, був хорунжим. Студіював філософію в Українському таємномууніверситеті у Львові. У 1929 р. закінчив математично-природничий факультет Львівськогодержавного університету, працював на фабрицi брата Юлiяна «Здоров’я» у Львовi. Від 1935 р. – адміністратор видавництва І. Тиктора «Українськапреса» у цьому місті. 1944 р. емiгрував до Австрiї а від 1949 року – в США (м.Нью-Йорк), працював у канцелярії Українського конгресового комітету.Член багатьох громадських i комбатантських організацій. Помер 26червня 1964 р. у м. Порт Джервіс, похований на цвинтарiсв. Марiї у Фокс-Чейсі, Пенсильванія(США).Дружина — Галина, з дому Носковська, донька о. Володислава, сестра  доктора Зенона, Романа,ЄвгенаНосковських.

Найменше відомостей маємо про братів Омеляна (був підхорунжим УСС) та Євгена. Про Омеляна Гірняка знаємо, що він став учителем і працював управителем школи у с. Тязів (тут його брат Юстин був парохом). Його дружина Стефанія-Матильда,уродженка Львівщини,працювала у цій школі вчителькою молодших класів. Її сестра Ольга Зайле –викладала польську мову, а пізніше була директором Тязівської школи. Омелян Гірняк разом із сином Зіновієм були розстріляні німцями у 1942 році. Євген Гірняк у 1912 році здобув фах ветеринара. Багато років працював у м. Надвірна. Мав дружину Стефанію та дочку Ольгу. Він єдиний із братів, хто залишився на Україеі. Сестра братів Гірняків Йоганна (по чоловікові Гардецька) працювала учителькою. Виховувала дочку Софію (заміжня Ковальська) та сина Богдана.

У с. Струсові є вуличка братів Гірняків, яка проходить попри їхній родинний будинок. Із 2006 року у ньому облаштували музей, а на вході розмістили інформаційну дошку про описаних нами братів.Кожен із них за власнимвибором здобув собі освіту, і кожен у тій чи іншій галузі працював длялюдей. Крім того, вони були активними громадськими діячами, борцямиза українську ідею.

 

Іван ДРАБЧУК

23-24 серпня музеї Національного заповідника «Давній Галич» будуть працювати у звичному режимі:

Музей історії Галича – 09:00-20:00;

Музей етнографії – 09:00-20:00;

Музей караїмської історії та культури – 09:00-18:00.

Оглядова екскурсія середмістям Галича – 09:00-18:00.

24 cерпня - екскурсії в Національному заповіднику "Давній Галич" безкоштовні.

3–4 серпня 2021 р. на Прикарпатті з науково-дослідною метою перебувала група науковців з Угорщини. Візит відбувся на прохання голови Самоврядування Українців в м. Сегед Наталі Шайтош-Запоточної та за всебічної підтримки Почесного консула Угорщини в м. Івано-Франківську Василя Вишиванюка.

Основною метою візиту було створення можливостей для зустрічі фахівців-дослідників, налагодження контактів, відвідання історичних місць області, пов’язаних з подіями Першої світової війни. Угорські науковці займаються дослідженнями та вивченням історії, пов'язаної з однією із військових формацій монархії Габсбургів - цісарсько-королівським 46-им піхотним полком. Місцем формування та дислокації полку була область Чонград-Чанад в м. Сегед. У Першій світовій війні полк брав участь у бойових діях в Сербії, прикордонних районах з Італією; у серпні 1914 – травні 1915 р. перебував у Галичині, зокрема, дислокувався на теренах Рогатинщини.

Місця боїв та військові кладовища Великої війни на Прикарпатті відвідували угорські науковці Pintér Tamás (історик), д-р Stenczinger Norbert (історик, викладач ВУЗ), Juhász Balázs (історик, викладач університету), Csáki Béla (віце-президент області Чонград-Чанад, представник товариства «Meritum»), Наталя Шайтош-Запоточна (викладач, голова самовряду українців м. Сегед); працівники КП Івано-Франківської обласної ради «Пам’ять», історики та краєзнавці.

Дослідники з Угорщини готують до видання монографію, присвячену історії та бойовим діям вищезгаданого полку – події, що стосуються боїв в Сербії та Італії ними описані, проте питання перебування полку в Галичині практично не досліджені. Саме тому угорська сторона мала бажання зустрітися та поспілкуватися з українськими колегами – істориками, музейними та архівними працівниками, які б могли допомогти у зборі матеріалу; також угорці сподіваються віднайти місця захоронень вояків полку на Прикарпатті. Зі свого боку угорські дослідники, маючи достатню джерельну базу, матеріали державних архівів, готові надати їх для роботи українській стороні.

Програма перебування угорської делегації на Прикарпатті була надзвичайно насичена – як зустрічами з людьми, так і відвідуванням різних історичних локацій в кількох районах Івано-Франківської області.

Дослідники не могли оминути Галич. Це місто було важливим стратегічним пунктом для обох воюючих сторін, як місце переправ через ріку Дністер. Сьогодні практично нічого в місті не нагадує жителям та туристам про події 1914–1917 рр., за винятком залишків кількох фортифікаційних укріплень та військового кладовища на Галич-Горі. Саме на останньому, серед інших національностей, які служили у підрозділах монархії, знайшли свій останній спочинок десятки угорців.

Угорські науковці з великим зацікавленням оглянули військове кладовище в Галичі. Їх цікавила історія його закладення, способи встановлення прізвищ полеглих (на даний час встановлено 248 прізвищ з 341-го поховання), мотивація волонтерів, які власним коштом і в свій вільний час опікуються кладовищем, пам’яткоохоронні підходи до встановлення пам’ятних таблиць та дорожніх вказівників, можливості щодо опіки над кладовищем з боку органів місцевого самоврядування. Науковців приємно вразило, що кладовище підтримується в належному стані зі збереженням первинного планування та автентичних надгробних хрестів. Цікаво, що саме в Галичі похований один з воїнів полку, яким цікавляться дослідники. Це Glaser Bedřich, який народився в 1894 р. і загинув поруч міста в 1915 р.

За словами угорської делегації, дуже важливо, що в Галичі волонтери здійснюють постійну опіку та благоустрій військового кладовища – без різниці щодо національності, віровизнання – це спільне місце пам’яті нашої спільної історії. Угорці розповіли, що вони свого часу, як волонтери, також починали відновлювати давній військовий цвинтар поблизу міста Естергом – їх праця дала подальший поштовх для розуміння даної проблематики органам місцевого самоврядування.

Серед інших заходів візиту – зустріч в Прикарпатському  національному  університеті ім. В.Стефаника із доктором політичних наук, професором, ректором університету Ігорем Цепендою та місцевими істориками і краєзнавцями. Група вшанувала пам’ять своїх земляків біля пам'ятної дошки визвольної боротьби угорців за свободу (1956 р.) та пам'ятника Шандору Петефі. Цього ж дня проведено ширшу зустріч в  Почесному консульстві Угорщини в м. Івано-Франківську – на ній були присутні Почесний консул Василь Вишиванюк, голова Івано-Франківської районної державної адміністрації Олександр Ярощук, директор комунального підприємства «Меморіал» Василь Тимків. Доктор історичних наук Сергій Адамович презентував проєкт «Відновлення та дослідження поховань Першої та Другої світових воєн на Прикарпатті».

Цікавою родзинкою програми стала поїздка до с. Богрівка, де дослідники змогли оглянути збережені фортифікаційні укріплення австро-угорських військ, довідатися їх майбутні туристичні перспективи (зустріч організовано за сприяння голови Солотвинської ОТГ Манолія Піцуряка). Також поруч Рогатина відвідано кілька населених пунктів, де знаходяться військові кладовища періоду ПСВ.

На думку Почесного консула Угорщини Василя Вишиванюка, наукова співпраця ефективна – вони сприяє налагодженню контактів та обміну інформацією; від взаємної толерантності залежать подальші майбутні стосунки між обома державами-сусідами.

Подібні зустрічі є дуже важливими. Вони активізують як наукові кола, так і органи державної влади, місцеве самоврядування – з’являється розуміння, що окремі локації повинні бути належним чином опорядковані як місця пам’яті, а інші можуть бути важливими для розвитку громад як «туристичні магніти».

Андрій Чемеринський

31 липня–1 серпня у с.Крилос (Давньому Галичі) відбулася Всеукраїнська патріарша проща до Чудотворної ікони Матері Божої, Покровительки Галицького краю, яку очолив Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ. У ній взяли участь прочани з Івано-Франківщини, Тернопільщини, Львівщини та інших областей. Вже традиційно в суботу, після Служби Божої та благословення в дорогу, паломники з Івано-Франківська, Калуша, Бурштина, Галича пішим ходом вирушили до Крилоса. Тут відбулася зустріч прочан, котрі опісля долучилися до спільної молитви, взяли участь у нічних чуваннях, які провели семінаристи. Для молоді була підготовлена цікава євангелізаційно-мистецька програма.

У неділю присутні на прощі тепло зустріли Патріарха УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука, котрий очолив Архієрейську Божественну Літургію, співслужили Главі Греко-Католицької Церкви священнослужителі з Івано-Франківщини, Львівщини, Тернопілля, Луцька, Кам'янця-Подільського, а також представники УГКЦ в Німеччині. Як зазначив Патріарх, тут, на Крилоській горі, присутній Бог, тут є любов. Люди прагнуть живого спілкування з Богом, одне з одним. Український народ завжди сподівався на допомогу Господа Ісуса Христа,  опіку Матері Божої, і вони захищали його під час всіляких історичних подій.

Вже не вперше відбувається проща, проте цього разу було особливо багато людей. Кожен прийшов зі своїми намірами, проханнями, сподіваннями – за благословення своєї родини, за мир в Україні. Більше сотні священників Івано-Франківської єпархії сповідали прочан, уділили Святе Причастя. По закінченні Служби Божої люди поклонилися Чудотворній іконі Матері Божої, що знаходиться в церкві Успіння Пресвятої Богородиці, пройшли Хресною Дорогою, набрали води з Княжої криниці.

Після Літургії Блаженніший Святослав Шевчук відвідав Музей історії Галича (Митрополичі палати), освятив виставку писанок, люб'язно погодився зробити фото на пам'ять із працівниками Національного заповідника «Давній Галич».

– Коли хто не вірить, що нашій державі більше, ніж 30 років, – нехай завітає сюди, на Крилоську гору, торкнеться каміння наших давніх храмів, – сказав Патріарх УГКЦ  Блаженніший Святослав Шевчук.

Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин зазначив, що колектив установи постійно працює над тим, щоб зберегти для нащадків наші унікальні пам'ятки.

Крилоська гора є особливим історичним і духовним місцем. Адже тут, у Давньому Галичі, біля церкви Успіння Пресвятої Богородиці ХVІ ст., залишився фундамент Успенського собору ХІІ ст., в якому молилися князі, митрополити і звичайні люди, котрі, як і сьогодні, йшли до святині зі своїми проханнями і надіями, сподіваючись на Боже милосердя.

Любов Бойко

В суботу вранці, 31 липня, галичани тепло зустрічали Патріарха УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука, котрий прийняв запрошення церковної і світської влади відвідати наше місто й освятити нову церкву на Галич-Горі. Минулої неділі, 25 липня, відбулося перенесення мощей блаженних Івана Слезюка та Симеона Лукача з церкви Різдва Христового до новозбудованої святині. Символічно, що саме цього дня 1937 р.  український археолог Ярослав Пастернак відкрив залишки фундаменту Успенського собору в Крилосі.

Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук разом зі священнослужителями Івано-Франківської єпархії відправив Архієрейську Службу Божу, освятив новий храм під титулом Блаженних священномучеників Станіславівських Григорія, Симеона та Йоана.

Як сказав Блаженніший Святослав, Київ і Галич – це та вісь, завдяки якій Бог творив історію українського народу. У величній події освячення церкви присутній живий Ісус Христос. Адже храми будуються для того, щоб людина, перебуваючи там, духовно єдналася з Богом. Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Володимир Війтишин подякував Блаженнішому Святославові Шевчуку за духовну опіку над Галичем. Глава УГКЦ нагородив Патріаршими грамотами священників о. Володимира Кузюка та о. Володимира Палія, а також жертводавців, серед них генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин, голова Галицької громади Олег Кантор, підприємці, депутати та ін.

Приїзд Патріарха УГКЦ – знакова подія для галичан. 14 квітня 1991 р. Галич відвідав  Предстоятель УГКЦ, Верховний архієпископ Львівський, митрополит Галицький, єпископ Кам'янецький, кардинал Мирослав Любачівський. Свого часу в Галичі побував і Блаженніший Любомир Гузар, адже тут, на цвинтарі, похований його дідусь – нотар Лев Гузар (1858–1923), котрий жив і працював у нашому місті. До речі, в Галичі є вулиця, названа на честь Блаженнішого Любомира Гузара.

Відтепер мешканці кожної частини Галича мають свою святиню. У центрі – церква Різдва Христового, за рікою – церква-каплиця Святого Дмитра і на Галич-Горі, попри гостинець, що веде до Івано-Франківська, за відносно короткий час – чотири роки – збудований храм. Ідея його спорудження належить Галицькому деканові УГКЦ о.Ігорю Броновському та іншим галицьким священникам. Звичайно, церкви не було би без Божої допомоги, а люди виконали Господню волю.

Любов Бойко

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. в Національному заповіднику «Давній Галич» була створена Комплексна науково-дослідна експе...

28 бер. 2011 Hits:13659

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:23426

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:9367

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:10652