Адміністрація

Завідуючі музеями

Завідуючі відділами

Наукові співробітники

Інші співробітники

 

 

Кодекс
професійної етики IKOM


Преамбула

Кодекс професійної етики IKOM було одностайно прийнято на XV Генеральній асамблеї IKOM, яка відбулася в Буенос-Айресі 4 листопада 1986 року.
У ньому викладено загальну заяву про професійну етику, дотримання якої є мінімальною вимогою, що ставиться перед фахівцями музейної справи. У багатьох випадках цей кодекс можна розвивати й конкретизувати з урахуванням тих чи інших національних і спеціальних вимог, що зустрічатиме схвалення IKOM. Пропозиції щодо подібних доповнень кодексу слід надсилати в одному примірнику генеральному секретареві IKOM на адресу: IKOM, Дім ЮНЕСКО, вул. Міолі, 1, 75732, Париж, Франція. Тел. (1) 47340500.
На підставі статей 5 та 16 Статуту IKOM цей кодекс є Положенням про професійну етику, трактування якої викладено в цих статтях.

I. Визначення

1.1. Міжнародна рада музеїв IKOM


Стаття 6 Статуту IKOM визначає цю зазначену вище раду як "міжнародну неурядову професійну організацію, що репрезентує музеї та фахівців музейної справи. Щодо цього IKOM підтримує тісні зв'язки в плані консультацій і співробітництва з ЮНЕСКО, IKOMOC та IKKPOM, а також з іншими національними, регіональними або міжнародними міжурядовими та неурядовими організаціями, з адміністративними органами, яким підпорядковані музеї, а також із спеціалістами з різних інших галузей знань".
Головними завданнями IKOM, як зазначено у статті 7 Статуту, є:
a) визначення поняття "музей", підтримка й допомога музеям і закладам музейного типу, сприяння музейним працівникам;
b) організація співробітництва і взаємодопомоги між музеями та між працівниками музеїв у різних країнах;
c) усебічне піднесення ролі музеїв та представників музейних професій в суспільстві, сприяння якомога кращому ознайомленню народів один з одним і зміцненню взаєморозуміння між ними.


1.2. Музей

У статті 3 Статуту Міжнародної ради музеїв "музей" визначається як "постійний, некомерційний заклад, покликаний служити суспільству і сприяти його розвиткові, доступний широким колам людей, який займається придбанням, зберіганням, дослідженням, популяризацією та експонуванням матеріальних свідчень про людину та середовище її проживання з метою вивчення, освіти, а також для задоволення духовних потреб".
Крім музеїв як таких, IKOM, відповідно до статті 4 Статуту, визнає такими, що підпадають під це визначення:
a) постійні реставраційні майстерні й виставкові зали при бібліотеках та архівних установах;
b) природні, археологічні, історичні, етнографічні та інші визначні пам'ятки та об'єкти, що становлять музейну цінність, з метою їх придбання, зберігання й популяризації;
c) заклади, що демонструють живі експонати, наприклад, ботанічні сади, зоопарки, акваріуми, віварії тощо;
d) природні заповідники;
e) наукові центри і планетарії.

1.3. Про музейні професії

У статті 5 Статуту IKOM категорія фахівців музейної справи визначається як така, що включає всіх співробітників музеїв і закладів музейного типу, зазначених у наведеному вище параграфі 1.1, які набули спеціальної технічної чи наукової підготовки або володіють еквівалентним практичним досвідом і дотримуються основного кодексу професійної етики.

1.4. Керівний орган

Керівництво діяльністю музеїв і контроль за ними щодо політики, фінансів, адміністрування і т. д. в різних країнах можуть бути різними. Те саме стосується і різних музеїв у межах однієї країни і залежить від юридичних та інших національних або місцевих нормативів у тій чи іншій країні або в тій чи іншій організації.
У багатьох національних музеях директор, хоронитель чи керівник може призначатися міністром або урядовим відомством і перебувати в його прямій підлеглості, тоді як керівники державних музеїв на місцях у більшості випадків призначаються відповідною місцевою владою, якій вони й підпорядковані. Іноді здійснювати керівництво музеями і контроль над ними доручають будь-якій незалежній організації, приміром, раді кураторів, якомусь товариству, некомерційній організації або навіть окремій особі. У цьому кодексі з метою зручності для позначення наділеного найвищими повноваженнями органу, який відає політикою, фінансуванням та адміністративною діяльністю музею, скрізь застосовується термін "керівний орган". Це може бути міністр або посадова особа, міністерство, місцевий орган влади, рада кураторів, товариство, директор музею чи інша особа або орган. Директор, хоронителі та інші професійні керівники музею несуть відповідальність за належний стан музею та управління ним.

II. Основні етичні принципи

2. Етика музейної справи

2.1. Мінімальні вимоги до музеїв
Керівний або інший орган, що контролює діяльність музею, етично зобов'язаний підтримувати і, по спромозі, зміцнювати й розширювати всі аспекти діяльності музею, його колекції та сферу послуг, що їх він надає. Найперший обов'язок будь-якого керівного органу - забезпечити належне розміщення доручених його опікуванню колекцій, їх схоронність і документування.
Мінімальні стандарти - у плані забезпечення фінансами, приміщеннями, укомплектування штату співробітників та надання послуг - бувають різними й залежать від масштабів і завдань музею. В одних країнах подібні мінімальні стандарти регулюються законом або іншими урядовими нормативними актами, в інших - керівні вказівки в розумінні визначення мінімальних стандартів можна одержати у вигляді "акредитації музею" або аналогічних документів.
Там, де немає змоги одержати такі керівні вказівки від місцевої влади, їх, як правило, можна одержати від відповідних національних і міжнародних організацій та експертів чи безпосередньо, чи через відповідний національний або міжнародний комітет IKOM.

2.2. Положення

Кожен музей повинен мати письмове Положення або інший документ, у якому було б чітко викладено його юридичний статус і сформульовано його постійний напрям діяльності як некомерційного закладу. Це Положення мусить бути розроблене відповідно до національних законів про музеї, культурне надбання та некомерційні організації. Керівному органові або іншій організації, що контролює музеї, слід розробити й опублікувати Положення, в якому було б чітко сформульовано завдання, мету й політику цього музею, а також роль і склад самого керівного органу.

2.3. Фінанси

Керівний орган несе повну відповідальність за музей, за охорону й розширення його різних активів, а саме: колекцій і належних до них наукової документації, приміщень, технічних засобів та обладнання, фінансових активів і штату співробітників. Він зобов'язаний розробляти й визначати мету й політику свого закладу, вживати заходів для того, щоб усе майно музею використовувалося належним чином, відповідно до завдань музею. Щоб музей був спроможним здійснювати і розширювати свою діяльність, у його розпорядженні має бути достатньо коштів, що регулярно надаються з державних або приватних джерел. Мають бути розроблені потрібні форми обліку та звітності, відповідно до національних законів і на високому професійному рівні.

2.4. Приміщення

Рада кураторів несе особливу відповідальність за забезпечення музею приміщенням і створення умов, що гарантують фізичну схоронність колекцій. Приміщення має бути пристосоване для виконання викладених у політиці музею основних функцій зі збирання, вивчення, зберігання, реставрації, популяризації та організації виставок, у т. ч. розміщення співробітників, і має відповідати всім національним законам, що стосуються безпеки персоналу музею та відвідувачів. Заходи із запобігання розкраданням, пожежам, заливанням, актам вандалізму та зносові мають уживатися протягом цілого року - як удень, так і вночі. При плануванні та експлуатації приміщень музею та допоміжних об'єктів слід, у міру можливостей, враховувати потреби інвалідів.

2.5. Персонал

Щоб музей міг виконувати поставлені перед ним завдання, керівний орган зобов'язаний забезпечити йому достатній штат кваліфікованих співробітників. Що ж до чисельності персоналу та його характеру (кількості платних або неоплачуваних постійних або тимчасових співробітників), то це залежить від розмірів музею, його колекцій і завдань. Проте необхідно вжити належних заходів для того, щоб музей міг виконувати свої обов'язки щодо схоронності колекцій, доступу до них широкого кола відвідувачів, надання їм різних послуг, а також щодо здійснення науково-дослідної роботи та гарантування безпеки.
Керівний орган несе особливу відповідальність за призначення директора музею і щоразу, коли виникає ситуація, яка може потягти залишення директором посади, яку він обіймає, чи увільнення його від обов'язків, керівний орган має гарантувати, що це здійснюватиметься з дотриманням відповідної процедури, в межах юридичних та інших статутних положень і політики музею, і що заміна співробітників здійснюватиметься з дотриманням професійних та етичних норм, з урахуванням справжніх інтересів музею, а не під впливом якихось особистих чи зовнішніх міркувань або упереджень. Він відповідає також за те, щоб ці принципи поширювались на будь-яке призначення, підвищення, звільнення або пониження в посаді співробітників музею, здійснюване директором чи іншим старшим керівником, якому підпорядковані кадри.
Керівний орган має враховувати всю розмаїтість дисциплін і широкий діапазон спеціальностей, включених до поняття музейних професій, зокрема таких: реставратори, хоронителі, вчені, експозиціонери, екскурсоводи, доктори і т. д., а також канцелярські працівники, технічні спеціалісти з обслуговування комп'ютерів, гарантування техніки безпеки тощо. Він має забезпечувати належне використання таких спеціалістів там, де це необхідно, і гарантувати ставлення до них як до повноправних членів професійного музейного колективу. Для виконання своєї важливої ролі у плані розвитку діяльності музею і піклування про музейне майно всі фахівці музейної справи повинні мати відповідну академічну, технічну і професійну підготовку.
Керівний орган мусить усвідомлювати, що музеєві необхідно мати штат компетентних співробітників, відповідним чином цінувати його та забезпечувати можливість перепідготовки й підвищення кваліфікації співробітників.
Керівний орган музею не повинен вимагати від співробітників музею діяти всупереч положенням цього кодексу етики, державного закону або національного кодексу професійної етики.
Директор або інший керівний музейний працівник-професіонал безпосередньо відповідають перед керівним органом, опікуванню якого доручено колекції, і їм слід мати до нього прямий доступ.

2.6. Освітні та суспільні функції музею

Будь-який музей є закладом, покликаним служити суспільству і його розвиткові, та має бути відкритим для відвідувачів (якщо навіть мова йде про вузьке коло спеціалістів, коли справа стосується вузькоспеціалізованих музеїв, таких як деякі академічні або медичні музеї).
Музеї мають використовувати будь-яку можливість для розширення своєї ролі як освітнього закладу, що обслуговує всі верстви населення або спеціалізовану групу. З цією метою там, де це узгоджується з програмою та функціями музею, до складу співробітників варто включати спеціалістів, які мають навички в царині популяризаторської та освітньої діяльності.
Важливим обов'язком музею є залучення якомога ширшої аудиторії з усіх верств населення в тій громаді, місцевості або групі, яку музей покликаний обслуговувати. Він має залучати як широку громадськість, так і окремих осіб та спеціалізовані групи до діяльності музею, до активної підтримки його мети й завдань.

2.7. Доступ широкого загалу

Широкий загал (або спеціалізована група людей, якщо мова йде про музеї вузького суспільного значення) мусить мати доступ до експозицій у чітко визначені регулярні періоди часу і в зручні години. Музеї мають також забезпечувати відвідувачам нормальний доступ до співробітників за спеціальним погодженням або в якийсь інший спосіб з метою одержання інформації про колекції (за винятком обмежень, викликаних секретним характером експонатів або міркуваннями безпеки, як то обумовлено в параграфі 7.3, див. нижче).

2.8. Виставки, експозиції та спеціальні заходи

Обумовлюючи, що забезпечення схоронності основних колекцій для майбутніх поколінь є найпершоряднішим обов'язком музею, необхідно водночас підкреслити всю важливість використання колекцій для нагромадження й поширення нових знань через створення експозицій, постійних і тимчасових виставок та здійснення інших заходів. Це слід робити згідно з декларованою вище політикою та освітніми завданнями музею, але не на шкоду колекціям. Інформація, що міститься в експозиціях і на виставках, має бути чіткою, об'єктивною та не сприяти увічненню міфів і стереотипів.

2.9. Комерційна підтримка та спонсорство

Вишукуючи та одержуючи фінансову та іншу допомогу від комерційних чи промислових організацій або з інших зовнішніх джерел, музей має подбати про те, щоби взаємовідношення між ним і спонсором були чітко сформульовані; комерційна підтримка і спонсорство можуть бути пов'язані з етичними проблемами, а тому музей має бути упевненим у тому, що його стандарти й мета не будуть скомпрометовані такими взаємовідносинами.

2.10. Магазини при музеї
та його комерційна діяльність


Будь-яка комерційна діяльність музею і пов'язана з нею реклама мають узгоджуватися з чіткою політикою музею та його основною освітньою метою, сприяти популяризації колекцій і не повинні завдавати шкоди цим колекціям. Під час виготовлення та продажу копій з оригіналів, репродукцій або інших комерційних матеріалів, зразком для яких служив предмет з музейної колекції, жоден з аспектів комерційного починання не повинен дискредитувати сам музей або справжню художню цінність оригіналу.
Слід усіляко піклуватися про те, щоб подавати точний опис таких предметів і забезпечувати точність та високу якість їх відтворення. Якість усіх предметів, що продаються, має виправдовувати встановлену ціну та узгоджуватися з відповідним національним законодавством.

2.11. Юридичні обов'язки

На керівний орган кожного музею покладено важливий обов'язок забезпечувати повну відповідність діяльності музею національним, регіональним і місцевим законам, міжнародному праву та договірним зобов'язанням, а також усім положенням та умовам, що мають юридичну силу і стосуються будь-якого аспекту музейної справи.

3. Придбання для музейних колекцій

3.1. Принципи поповнення колекцій


Керівництво кожного музею має прийняти і обнародувати письмове положення про політику колекціонування, яку проводить музей. Час від часу - не рідше одного разу протягом 5 років - ця політика повинна переглядатися і, в разі необхідності, до неї мають вноситися зміни. Придбані предмети мають відповідати профілеві музею, покупка має супроводжуватися посвідченням про її законний характер, а продавець повинен пред'явити документ, який засвідчує його право на володіння річчю. Будь-які умови обмеженого характеру, пов'язані з покупкою, мають бути чітко обумовлені в супровідному юридичному акті чи в іншому письмовому документі. Як правило, музеї не повинні купувати предмети, що їх вони явно не зможуть каталогізувати, зберігати, реставрувати та експонувати належним чином. Відхилення від своєї офіційної декларованої політики з цього питання може бути допущене музеєм лише за найвинятковіших обставин, заради врятування самого предмета покупки і врахування його національної й культурної цінності та особливих інтересів інших музеїв, та й то лише після того, як керівництво музею ретельно вивчить питання.

3.2. Незаконне придбання матеріалів

Незаконна торгівля предметами, які мають музейну цінність, призводить до руйнування історичних пам'яток, місцевих етнічних культур, сприяє розкраданню як на національному, так і на міжнародному рівнях, ставить під загрозу рідкісні види флори і фауни, суперечить принципові охорони національного й міжнародного надбання. Музеї не повинні заплющувати очі на зв'язок між ринком і первісним - здебільшого таким, що має руйнівний характер, - вилученням предмета для доставки на ринок збуту і повинні визнавати надзвичайно неетичною будь-яку, як пряму, так і побічну, підтримку музеєм цього незаконного ринку збуту.
Жоден музей не повинен набувати - покупкою чи даруванням, за заповітом або через обмін - будь-який предмет, доки керівництво й відповідальна особа не переконаються, що це придбання може бути оформлене законним чином, зокрема, що цей зразок або предмет не були придбані або вивезені з країни їх походження (чи будь-якої іншої країни, де вони, можливо, були предметами законної власності, включно з тією країною, де знаходиться сам музей) - на порушення законів цієї країни.
Якщо йдеться про біологічний чи геологічний матеріал, музей не повинен здобувати ні прямо, ні через посередників жодного предмета або взірця, якого було одержано, продано чи іншим чином переміщено в обхід національних або міжнародних законів про охорону природи чи законів про охорону природного середовища проживання, або угод, підписаних країною, де знаходиться музей, чи іншою країною без спеціально обумовленої згоди відповідних юридичних органів або урядових органів влади.
Якщо мова йтиме про матеріал, видобутий з розкопок, то, крім вищезазначених застережних заходів, музей не повинен набувати через покупку предмети, щодо яких у керівного органу або відповідальної особи є достатньо підстав припускати, що їх добування призвело до недавнього ненаукового або міжнародного руйнування чи пошкодження пам'яток старовини або місць археологічних розкопок, або що вони були видобуті без відома власника чи особи, яка проживає на території розкопок, або без відома відповідних юридичних чи урядових органів.
Із принципів, викладених у попередніх чотирьох параграфах, слід виходити і при розв'язанні питання: приймати чи не приймати в тимчасове користування предмети для виставок або іншої мети.

3.3. Польові вивчення й колекціонування

Музеї зобов'язані відігравати провідну роль у стримуванні процесу деградації світової природної історії, археологічних, етнографічних, історичних і художніх ресурсів. Політика кожного музею має бути такою, яка давала б йому змогу розвивати свою діяльність у межах відповідних національних та міжнародних законів і договірних зобов'язань з достатньою впевненістю в тому, що його підхід відповідає духові й завданням національних і міжнародних заходів з охорони та збагачення культурного надбання. Польові дослідження, розкопки й колекціонування видобутих музейними працівниками предметів пов'язані зі складними і критичними етичними проблемами. Плануванню польових робіт мають передувати обстеження, оповіщення та консультація як з відповідними органами влади, так і з усіма зацікавленими музейними та науковими закладами даної країни або регіону, аби переконатися, що запланована діяльність є законною і виправданою з академічного та наукового погляду. Будь-яка програма польових робіт має виконуватися так, щоби під час придбання зразків і даних усі учасники діяли з усією відповідальністю і згідно з законами, жодним чином не заохочуючи неетичної, незаконної та руйнівної практики.

3.4. Співробітництво між музеями в
царині колекціонування


Кожен музей має визнавати необхідність співробітництва і консультацій між усіма музеями, що мають схожі або ж такі, що частково збігаються, інтереси в царині колекціонування, як щодо конкретних придбань, де можливий конфлікт інтересів, так і взагалі при визначенні сфер спеціалізації. Музеям не варто порушувати межі визнаних районів колекціонування інших музеїв і слід уникати придбання матеріалів, що становлять особливий локальний інтерес у районах колекціонування інших музеїв, без попереднього повідомлення про свій намір.

3.5. Придбання, пов'язані з певними умовами,
та інші особливі моменти


Дарунки, заповіти і предмети, надані в тимчасове користування, слід приймати лише тоді, коли це узгоджується з декларованою музеєм політикою колекціонування та експозиційної діяльності. Пропозиції, поєднані з певними умовами, можуть бути відхилені, якщо останні суперечать довгочасним інтересам музею та його відвідувачів.

3.6. Передача музеєві предметів
у тимчасове користування


Приймання окремих предметів у тимчасове користування, влаштування виставок, змонтованих з окремих експонатів, взятих з інших колекцій, а також показ повністю колекцій, одержаних взаємно, відіграють важливу роль у підвищенні інтересу до музею, його якостей і рівня пропонованих ним послуг. Проте, при розв'язанні питання про окремі предмети і виставки в цілому, які пропонуються в тимчасове користування, так само як і питання про прийняття або відхилення предметів, запропонованих для постійного володіння, слід керуватися етичними принципами, викладеними в параграфах 3.1-3.5.
Приймати в тимчасове користування окремі предмети або виставки в цілому слід лише в тому випадку, коли це виправдано міркуваннями освітнього або наукового характеру.

3.7. Зіткнення інтересів

Політика колекціонування і відповідні настанови музею мають передбачати заходи, які гарантували б, що жодна з осіб, котрі формулюють політику або причетні до керування музеєм, хай то буде куратор чи інший член керівного органу, або співробітник музею, не зможе суперничати з музеєм у придбанні предметів або мати вигоду з інформації, одержаної завдяки зайнятому ним (нею) становищу, а в разі зіткнення інтересів окремої особи та музею інтересам останнього віддається перевага. Особлива обережність потрібна і щодо пропозицій купити або прийняти в дарунок той чи інший предмет, які надходять від членів керівного органу, штатних співробітників музею, членів їхніх сімей або близьких, якщо цей акт поєднується з податковими пільгами для власника або дарувальника.

4. Порядкування колекціями

4.1. Загальна презумпція постійності колекцій


Як видно з самого поняття музею, однією з ключових функцій майже всіх типів музеїв є придбання предметів і зберігання їх для нащадків. Відтак, категорично забороняється відчужувати способом продажу, дарування, заповідання колекції, формально включені до фонду музею. За будь-якої форми відчуження - чи то дарування, обмін, продаж або списання - необхідні висновки висококваліфікованого хоронителя; вони мають бути схвалені керівним органом лише після консультації з експертами та юристами.
Окремий випадок становлять певні типи спеціалізованих закладів, таких як "живі" або "працюючі" музеї, деякі навчальні та інші освітні музеї, а також музеї та інші заклади, що експонують живі зразки, наприклад, ботанічні й зоологічні сади та акваріуми, які можуть визначити в крайньому випадку частину своїх колекцій, що підлягають заміні або оновленню. Але й тут існують безумовні етичні обов'язки вживати заходів для того, щоб дії музейного закладу не завдавали шкоди тривалому існуванню зразків, матеріалів, які експонуються і вивчаються.

4.2. Юридичні та інші норми
щодо відчуження експонатів


Закони, що стосуються охорони й цілісності музейних колекцій, а також права музеїв самостійно розпоряджатися предметами з власних колекцій, різняться в різних країнах і навіть у межах однієї країни. В одних випадках не дозволяється жодне відчуження, якщо тільки предмет не був серйозно пошкоджений внаслідок природного чи випадкового руйнування.
В інших випадках у межах закону не існує суворих обмежень на відчуження.
Якщо музей юридично правомочний розпоряджатися тим чи іншим експонатом або придбав певний предмет на певних умовах, необхідно дотримати всіх юридичних і правових вимог і процедур. Навіть маючи юридичне право на відчуження, музей не може розпорядитись подальшою долею експоната, особливо в тих випадках, коли мова йде про предмети, придбані на кошти із зовнішних джерел (громадські й приватні пожертвування, дарування Товариства друзів музею або приватних осіб). На таке відчуження, звісна річ, необхідна згода всіх, на чиї кошти здійснювалося початкове придбання.
Якщо початкове придбання предмета було пов'язане з обмежувальними умовами, їх слід дотримуватись, окрім випадків, коли чітко видно неможливість цього, або ж вони істотно зашкодять закладові. Але і в цьому разі музей може бути звільнений від таких обмежень тільки через відповідні юридичні процедури.

4.3. Політика та процедури відчуження

Якщо музей має необхідне юридичне право відчуження матеріалів з колекцій, рішення продати або якимось іншим чином розпорядитися ними слід ухвалювати тільки після належного обговорення. Перед тим як винести рішення про їхній продаж з аукціону чи в інший спосіб, слід запропонувати іншим музеям купити їх або прийняти як дарунок чи в порядку обміну. Рішення розстатися з річчю або твором мистецтва - чи то в порядку обміну, продажу або списання (якщо річ пошкоджена чи зруйнована настільки серйозно, що її реставрація неможлива) - лежить на відповідальності керівного органу музею, а не хоронителя колекції, який діє одноосібно. Документи, що стосуються подібних рішень і предметів, про які йде мова, необхідно реєструвати, а також ужити заходів для зберігання або передачі документації відносно даного предмета, в т. ч. фотографій, якщо це практично здійсненно.
Нікому зі штатних співробітників, членів керівного органу, членів їхніх родин та близьких не дозволяється купувати списувані предмети з колекцій. Нікому з них не дозволяється також брати в особисте користування або в особисту колекцію предмети з музейної колекції навіть тимчасово.

4.4. Повернення культурної власності

Якщо в розпорядженні музею виявиться річ, стосовно якої можуть бути пред'явлені докази того, що її вивезено або іншим способом переміщено з порушенням Конвенції ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності від 1970 року ( 995_186 ), а країна походження домагається її повернення і доводить, що річ є частиною її культурного надбання, музеєві слід, якщо це юридично можливо, з усією відповідальністю сприяти поверненню предмета до країни походження.
У разі вимог про повернення культурної власності в країну походження музеї мають бути готовими розпочати діалог без будь-якої упередженості, спираючись на наукові та професійні принципи: перевага надається цьому, а не діям на урядовому чи політичному рівні. Слід вивчати можливість встановити дво- чи багатостороннє співробітництво, аби допомогти музеям у країнах, які втратили значну частину свого культурного надбання, у створенні адекватних музеїв і в розвитку музейних ресурсів.
Музеї повинні також неухильно дотримуватись положень Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту ( 995_157 ) (Гаазька конвенція 1954 року) і на підтримку цієї Конвенції мають, зокрема, утримуватись від купівлі або інших способів придбання у власність культурних цінностей із будь-якої окупованої країни, оскільки в більшості випадків виявиться, що їх вивіз або відчуження були протизаконними.

4.5. Прибуток од відчуження колекцій

Усі кошти, одержані керівним органом музею від відчуження взірців або творів мистецтва, мають скеровуватися тільки на придбання предметів для поповнення музейних колекцій.

III. Професійна поведінка

5. Основні принципи

5.1. Етичні обов'язки музейних працівників


Приймання на роботу до музею (державного, громадського чи приватного) є свідченням суспільного довір'я, яке покладає велику відповідальність. У будь-якому виді діяльності від співробітників музею вимагаються абсолютна чесність, принциповість і максимальна об'єктивність.
Для представника будь-якої професії суттєво важливим є те, що випливає з його прав та обов'язків. Хоча поведінка фахівців у будь-якій галузі здебільшого регулюється основними правилами моралі, що керують людськими взаємовідносинами, для кожного роду діяльності існують норми поведінки, а також специфічні обов'язки, завдання й можливості, через що час від часу виникає необхідність декларувати керівні принципи. Музейний працівник повинен дотримуватися двох керівних принципів: по-перше, того, що музеї є суспільним надбанням і їх надійність для суспільства прямо пропорційна якості послуг, що їх вони надають; по-друге, що замало мати професійні знання та інтелектуальні здібності, треба ще й надихатися високими етичними принципами.
Директор та інші професійні музейні працівники передусім мають бути професійно та академічно лояльними до свого музею і в усіх випадках діяти відповідно до політики, санкціонованої музеєм. Директор або інший керівник музею повинен дотримуватися сам і роз'яснювати керівному органові музею положення Кодексу професійної етики IKOM і положення відповідного національного чи регіонального кодексу або основоположних документів з питань етики музейної справи, наполягати, щоб керівний орган рахувався з ними. Будучи уповноваженими виконувати функції керівного органу, професійні музейні співробітники мають повністю дотримуватися Кодексу IKOM та інших кодексів і положень про етику музейної справи.

5.2. Особиста поведінка

Важливим обов'язком професійного музейного працівника є лояльне ставлення до колег і до музею, який найняв його на роботу, проте насамперед він повинен бути лояльним до фундаментальних етичних принципів і музейної професії в цілому.
Особи, які претендують на ту чи іншу посаду, мають чесно і конфіденційно повідомити всю інформацію, яка може вплинути на їх прийняття на роботу, а ставши найнятими, мають розуміти, що музейна робота, як правило, вимагає від них усіх їхніх сил і часу. Навіть якщо трудова угода не обумовлює заборони на роботу за сумісництвом чи підприємницької діяльності, директор або керівний працівник музею не повинен брати додаткову оплачувану роботу або приймати сторонні пропозиції без офіційної згоди керівного органу музею. Звільняючись, співробітник музею (передусім директор) має рахуватися з інтересами музею. Фахівець, який щойно прийняв пропозицію про перехід на іншу роботу, має серйозно подумати про свої професійні обов'язки щодо виконуваної ним роботи, перш ніж перейти на інше місце.

5.3. Приватні інтереси

Хоча представник будь-якої професії певною мірою володіє особистою незалежністю, котра узгоджується з його відповідальністю як представника своєї професії та працівника своєї установи, проте - хоч би як це заперечувалося - в очах відвідувачів будь-який приватний бізнес або професійний інтерес працівника музею зазвичай асоціюється з самою установою, де він працює, або організацією, офіційним членом якої він є. Діяльність окремої людини, що має відношення до музейної справи, може позначатися на самому музеї чи бути до нього віднесеною. Музейний працівник повинен рахуватися не тільки зі своїми особистими міркуваннями та інтересами, а й з тим, як вони можуть сприйматися іншими людьми. Співробітники музеїв та особи, що перебувають у близьких із ними стосунках, не повинні приймати подарунки, послуги, позичати гроші, приймати інші цінності та підношення, що можуть пропонуватися їм у зв'язку з їхніми службовими обов'язками (див. також параграф 8.4).

6. Особиста відповідальність за колекції

6.1. Поповнення музейних колекцій


Директор і штат музейних працівників повинні вжити всіх заходів для того, щоб викладена у письмовій формі політика колекціонування була схвалена керівним органом музею, і надалі мають повертатися до неї, вносити всі необхідні поправки та доповнення. Після внесення в неї необхідних поправок і схвалення її керівним органом ця політика має стати основою для професійних рішень і рекомендацій, що стосуються музейних придбань.
Переговори з приводу придбання музеєм тих чи інших речей у приватних осіб мають проводитись із скрупульозною чесністю відносно продавця або дарувальника. Жоден предмет не повинен бути навмисно чи з метою введення в оману атрибутованим або оціненим з вигодою для музею, але на шкоду дарувальникові, власникові чи попереднім власникам, для того, щоб прилучити його до колекції музею. Недопустимо також залишати його на зберігання чи брати в тимчасове користування з метою наступного прилучення до колекцій неетичним способом.

6.2. Піклування про колекції

Важливий обов'язок професійного музейного працівника - вжити заходів для того, щоб усі предмети, прийняті музеєм у постійне або тимчасове користування, були належним чином і повністю документовані з тим, щоб полегшити встановлення їх походження, ідентифікації, ступеня охоронності та належне з ними поводження. Всі предмети, прийняті музеєм, слід належним чином зберігати, оберігати і утримувати.
Надзвичайно уважно треба ставитися до вжиття заходів щодо дотримання безпеки й недопущення крадіжок з виставок (під час робіт) або зі сховищ, недопущення випадків пошкоджень внаслідок необережного поводження, а також пошкоджень або крадіжок під час перевезення виставок. Якщо політика держави або місцевої влади передбачає укладення угод з комерційного страхування, штат музею мусить подбати про те, аби страхова сума була адекватною вартості експоната, особливо якщо йдеться про предмети, які підлягають перевезенню або передачі в тимчасове користування, а також про ті предмети, які не є власністю музею, але за які він на цей час несе відповідальність.
Не слід доручати важливі охоронні, реставраційні та інші професійні обов'язки особам, які не мають відповідних знань та навичок, або ж статистам і добровільним помічникам, які мають певні навички, без належного керівництва та контролю за ними.
Безумовно, необхідно консультуватися з колегами за фахом - як із співробітниками свого музею, так і з фахівцями інших закладів - якщо в тому чи іншому музеї або відділі не вистачає досвідчених працівників, аби гарантувати схоронність колекцій, що за них музей відповідає.

6.3. Зберігання та реставрація колекцій

Один із найважливіших етичних обов'язків кожного музейного працівника - забезпечувати належну схоронність як наявних, так і новопридбаних колекцій і окремих предметів, що за них він та його установа несуть відповідальність, і гарантувати, що ці колекції перейдуть до майбутніх поколінь в якомога кращому стані, з огляду на теперішні знання та ресурси. З цією метою музейні працівники мають надавати особливої уваги постійному підвищенню своїх знань про методи і техніку захисної консервації, в т. ч. створенню безпечного середовища для захисту музейних предметів і творів мистецтва від природних і штучних причин руйнування.
Часто буває важко винести рішення з приводу того, як саме слід замінити чи реставрувати втрачені або пошкоджені частини об'єкта або твори мистецтва, як саме це етично виправдано в даній ситуації.
Подібне рішення мають спільно ухвалити особи, які несуть особливу відповідальність за предмет, у т. ч. хоронитель та спеціалісти з питань консервації та реставрації. Винесення одноособових рішень неприпустиме.
Етичні проблеми, пов'язані зі зберіганням та реставрацією, в багатьох випадках самі потребують глибокого вивчення, і особи, які несуть підвищену відповідальність у цій царині, - директор, хоронитель, спеціаліст з консервації чи реставрації - мають бути обізнаними з етичними проблемами та ознайомленими з думкою фахівців, відображеною в ряді документів і кодексів етики, розроблених організаціями спеціалістів з проблем консервації та реставрації.

6.4. Документування колекцій

Найважливіший обов'язок музейного працівника-професіонала - належне реєстрування та документування як нових надходжень, так і наявних колекцій, відповідно до ухвалених стандартів, внутрішніх правил і статутів музею. Особливо важливо, щоб документація містила детальні відомості про походження кожного предмета та про умови, за якими він надійшов до музею. Відомості про той чи інший експонат мають зберігатися в безпечному місці та бути легко доступними для співробітників та інших заінтересованих осіб, які заслуговують довіри.

6.5. Списання та відчуження предметів із колекцій

Жоден предмет з музейної колекції не може бути відчуженим інакше, ніж відповідно до етичних принципів, сформульованих у параграфах 4-4.4 цього кодексу, з дотриманням усіх ухвалених правил і процедур.

6.6. Піклування про живих тварин, які є експонатами

Якщо музеї та пов'язані з ними заклади утримують для використання в експозиціях і з науковою метою живі популяції тварин, найпершим їхнім етичним обов'язком є піклування про здоров'я та благополучне існування кожної з них.
Для регулярного огляду тварин і необхідних консультацій та перевірки умов їхнього утримання потрібен ветеринар. Для захисту своїх співробітників та відвідувачів музей мусить розробити правила безпеки, що мають бути схвалені експертом у галузі ветеринарії та неухильно виконуватися всіма співробітниками.

6.7. Людські останки та ритуальні матеріали

Якщо музей має та (або) поповнює колекції людських останків і сакральних предметів, вони мають бути надійно розміщені та зберігатися так само, як архівні колекції в наукових установах, бути доступними для спеціалістів із науковою метою, а не для збудження нездорового інтересу. Дослідження таких предметів, їх зберігання й поводження з ними мають бути прийнятними не лише для представників музейних професій, а й для послідовників різних вірувань включно з етичними та релігійними групами, що проживають у тому районі, де розташовано музей. Хоча використання людських останків і подібного делікатного матеріалу часом необхідне в коментуючих виставках, це має робитися з тактом і повагою до людської гідності, яка є в усіх народів.

6.8. Приватні колекції

Якщо працівник музею купує для особистої колекції предмети за профілем свого музею, колекціонує їх та володіє такими предметами, це не є неетичним і навіть може розглядатися як цінний засіб підвищення професійних знань і компетенції. Проте, якщо музейний працівник починає приватним чином колекціонувати предмети, що їх він сам або інші особи мають закуповувати для музею, - це становить серйозну небезпеку. Жоден музейний працівник не повинен суперничати зі своєю установою ні в придбанні предметів музейного характеру, ні в іншій колекціонерській діяльності. Особливо слід потурбуватися про те, щоб на цьому грунті не виникало сутичок інтересів.
У ряді країн та в багатьох окремих музеях співробітникам взагалі не дозволяється приватне колекціонування. Якщо такі обмеження існують, їх необхідно дотримуватися. Але, якщо їх навіть немає, то під час найняття на роботу фахівця з музейної справи, який володіє приватною колекцією, він (фахівець) має подати її опис керівному органові, а також повідомити про напрям свого колекціонування і ретельно виконувати будь-які наступні угоди між ним та керівним органом (див. також параграф 8.4).

7. Персональна відповідальність представників
музейних професій щодо відвідувачів

7.1. Додержання професійних стандартів


Як в інтересах відвідувачів, так і в інтересах професії музейні працівники мають дотримуватися загальноприйнятих правил і законів, підтримувати гідність і честь професії та дотримуватись ухвалених ними самими норм поведінки.
Вони мають робити все, що від них залежить, аби не дати змоги відвідувачам учиняти незаконні дії або неетичне поводження, і водночас якомога ширше інформувати їх про роботу музею з метою прилучення широкого загалу до кращого розуміння діяльності музеїв і завдань, поставлених перед ними.

7.2. Стосунки з широким загалом

У взаємовідносинах із широким загалом співробітники музею мають бути професійно компетентними і ввічливими, зокрема давати чіткі відповіді на всі листи й запити. За винятком окремих випадків, коли необхідно зберігати таємницю, вони мають ділитися своїм професійним досвідом як з широким загалом, так і з фахівцями, давати дослідникам, які викликають довір'я, змогу більш повного доступу до будь-якого матеріалу та документації, дорученої їм, навіть якщо об'єкт і тема запиту дотичні до предмета їхніх особистих досліджень та інтересів.

7.3. Про збереження таємниці

Музейні працівники мають тримати в таємниці всю секретну інформацію, яка стосується джерела походження предмета, що знаходиться в постійному або тимчасовому користуванні, системи безпеки музею, системи безпеки приватних колекцій або місць, що відвідуються на виконання професійних обов'язків.
Таємниця має зберігатися щодо будь-якого предмета, принесеного до музею для атрибуції, та без спеціального дозволу власника інформація про цей предмет не повинна передаватися іншому музеєві, перекупникові чи будь-якій іншій особі (за винятком передбаченого законом обов'язку допомагати поліції та іншим компетентним органам у розшуку власності, можливо викраденої, нелегально придбаної чи перевезеної).
Співробітники музею несуть особливу відповідальність за дотримання таємниці конфіденційних повідомлень особистого характеру, не зафіксованих письмово, а також за інший матеріал особистого характеру.
Під час досліджень, які передбачають використання таких технічних засобів, як фото- й кіноапарати, магнітофони, техніка для усного інтерв'ювання, має бути вжито заходів щодо охорони одержаної таким чином інформації, а особи, яких опитують, фотографують або інтерв'юють, мають право залишатись анонімними, якщо вони цього захочуть. Особливо слід дотримуватися цього права у тих випадках, коли воно було спеціально обумовлене. В разі відсутності чіткої домовленості про протилежне, дослідник передусім зобов'язаний вжити заходів для того, щоб жодна інформація, яка може зашкодити тому, хто інформує, або його громаді, не набула розголосу. Ті, хто є об'єктом дослідження, мають усвідомлювати, з якою метою застосовуються фотоапарати, магнітофони та інша апаратура, і можуть дати або не дати згоду на їх застосування.

8. Персональна відповідальність перед колегами

8.1. Стосунки між музейними фахівцями


Стосунки між музейними фахівцями завжди мають бути коректними як прилюдно, так і сам на сам. Розбіжності в поглядах не повинні переростати в негативні стосунки особистого характеру. При цьому музейні працівники можуть і повинні заперечувати проти проектів або способу дій, які можуть зашкодити музею, музеям або самій професії.

8.2. Професійне співробітництво

Музейні фахівці зобов'язані - за умови виявлення їм належної вдячності за допомогу - ділитися своїми знаннями та досвідом з колегами за професією, вченими і студентами у відповідних галузях знань. Вони мають поважати й цінувати тих, хто дав їм знання і, не переслідуючи особистої вигоди, ділитися своїм досвідом та спеціальними знаннями з тими, кому вони можуть стати в нагоді.
Опанування співробітниками спеціальних форм музейної діяльності має велике значення для розвитку професії, і кожен у межах своєї посадової компетентності повинен нести відповідальність за навчання колег.
Музейні працівники-професіонали, яким за посадою підпорядковані молодші співробітники або яким доручено опікунство стажистів, студентів та асистентів, що проходять формальне та неформальне професійне навчання, мають ділитися з ними нагромадженими знаннями та досвідом, а також виявляти до них увагу й повагу, як це прийнято в музейних колективах.
У процесі виконання своїх професійних обов'язків музейні працівники встановлюють ділові стосунки з багатьма людьми - як із колегами по професії, так і з іншими особами - безпосередньо в музеї та за його межами.
Передбачається, що такі стосунки вони підтримуватимуть у ввічливій формі та без упередженості, надаючи професійні послуги кваліфіковано й на високому рівні.

8.3. Про діляцтво

Ніхто зі співробітників музею не може займатися діляцтвом, тобто скуповуванням і продажем предметів за профілем свого музею з метою отримання вигоди. Бізнес на предметах, що колекціонуються музеєм, яким займаються службовці будь-якого рангу, може призвести до серйозних ускладнень, навіть у тих випадках, коли це не загрожує виникненню прямих конфліктів із музеєм, який прийняв дану особу на роботу, і може бути розв'язаний лише під повним контролем керівного органу цього музею або спеціального службовця за їхньої недвозначної згоди, на певних умовах або без них.
Стаття 14 Статуту IKOM зазначає, що особи, які закуповують або продають культурні цінності з метою наживи, ні в якому разі не можуть бути членами IKOM - ні індивідуально, ні колективно в межах установи.

8.4. Інші потенційні зіткнення інтересів

Як правило, представники музейних професій мають утримуватися від будь-якої діяльності, яка може розцінюватись як зіткнення інтересів. Професіоналам музейної справи, завдяки їхнім знанням, досвідові, контактам, часто пропонують різноманітну приватну роботу - консультування, викладання, написання статей, виступи на радіо й на телебаченні, до них також звертаються із проханням дати оцінку тих чи інших предметів. Навіть коли державні закони та умови наймання музейного працівника допускають подібну діяльність, з погляду широкого загалу, колег або керівництва це може призвести до зіткнення інтересів.
У таких ситуаціях слід ретельно дотримуватись усіх юридичних вимог та умов трудової угоди, а у випадку передбачуваного або назрілого конфлікту про це треба негайно доповісти відповідному членові керівного органу музею і вжити заходів до усунення можливого зіткнення інтересів.
Навіть якщо умови трудової угоди з музеєм дозволяють співробітникові займатися якоюсь позамузейною діяльністю і ризик зіткнення інтересів нібито відсутній, необхідно вжити заходів, аби ці зовнішні інтереси не відвертали співробітника від виконання ним його прямих обов'язків.

8.5. Визначення оригінальності, оцінка та
незаконно придбані матеріали


Як зазначено вище в параграфі 7.2, професіоналів музейної справи слід заохочувати до того, щоби вони ділилися своїми професійними знаннями з колегами і з широким загалом.
Не слід, проте, видавати письмові свідоцтва про оригінальність і цінність предметів, висновки про грошову вартість предметів можуть робитися лише за офіційними запитами інших музеїв, а також компетентних правоохоронних, урядових та інших відповідальних органів.
Музейні працівники не повинні жодним чином визначати автентичність предметів, щодо яких може виникнути підозра, що вони нелегально або незаконно придбані, перевезені, вивезені чи ввезені з-за кордону.
Вважається надзвичайно неетичним для музею та осіб музейної професії підтримувати прямо чи опосередковано незаконну торгівлю природними та культурними цінностями (див. згаданий вище параграф 3.2); їм жодним чином не слід діяти так, щоб це могло розцінюватись як пряма чи опосередкована підтримка такої незаконної торгівлі. Якщо є підстави підозрювати, що йдеться про нелегальне провезення, ввезення або вивезення, про це слід повідомити компетентні органи влади.

8.6. Про непрофесійну поведінку

Кожен представник музейної професії повинен бути обізнаним із державними та місцевими законами і всіма умовами наймання, що стосуються недозволеної практики, і незаперечно має уникати ситуацій, в яких його поведінка - чи то справедливо, чи ні - може бути розцінена як негідна. Зокрема, ніхто зі співробітників музею не повинен брати подарунків, користуватися гостинністю чи будь-якими іншими формами винагороди від ділків, аукціоністів або інших осіб, що пропонуються ними за сприяння в купівлі або продажу музейних предметів.
Щоб не давати приводу підозрювати себе в корупції, музейний співробітник не повинен рекомендувати будь-якій з осіб, що входить до кола того чи іншого приватного ділка, аукціоніста тощо, а також не повинен купувати для себе особисто, за пільговими цінами речі в особи, з якою він сам або музей має професійні стосунки.

Кодекс професійної етики IKOM. Науково-методичний відділ музеєзнавства Національного музею історії України. - К., 1994.

Україна в міжнародно-правових відносинах,
книга 2, Правова охорона культурних цінностей,
Київ, Юрінком Інтер, 1997

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. в Національному заповіднику «Давній Галич» була створена Комплексна науково-дослідна експе...

28 бер. 2011 Hits:13637

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:23410

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:9367

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:10639